Дохід як дзеркало економіки

Можеш працювати де завгодно, але твій дохід - це віддеркалення всієї економіки держави вцілому.

Любити - боляче!

Знаєте, як люди бажають любити? - На відстані! Поміркуйте: наприклад, дехто закоханий у козаччину, це такий собі період рицарства, або період середньовіччя, або ж новозавітні часи, а дехто в радянщину, а дехто любить свою батьківщину - на відстані... розтягнену не в часі, а в просторі. Тут завжди проявляється якась особлива любов. У такі моменти приходить якесь одухотворене осяяння по втраченому і майже ніколи не можливо поцінувати набуте. Ростуть нові й нові покоління, що люблять далеке і не в силах поцінувати прийдешнє. Складається враження, що є лише певна горстка людей, що вміє бачити і любити таке недосяжне, як минуле, майже майбутнє - до чого ще можна доторкнутися. 
Любити в часі свого життя треба вміти, бо так любити - боляче.

Що є жіноча та чоловіча логіки? (Без прикрас)

Кухня. Чоловік готує їсти. Сидить жінка за своїми справами, поряд грають діти.
Чоловік питає в жінки:
- Ви яку картоплю любите до печеної риби: смажену чи пюре?
- Питай у дітей!..
Діти мовчать, грають і не реагують на розмову.
- То як робити картоплю?
- Діти люблять з маслом і кропом, - каже жінка.
Чоловік здивований, бо прямої відповіді так і не отримав, що робити з картоплею.
- То пюре притрусити кропом з маслом чи посмажене?..
Тут виявляє здивування жінка.
- Ти одразу вариш пюре?..
Підключається до розмови донька.
- Тато, мама має на увазі відварену картоплю порізану кубиками.

Коли недоопрацьований закон дає мосово по головах?

Займаємось не тим. Суспільство звикло обговорювати дії політиків, а насправді мали б обговорювати проекти законів. Чому так важливо, що певний герой вкотре комусь дав ногою по голові, коли недоопрацьований закон дає мосово по головах? А що там із законами прийнятими в часи великого зрадника, писані-переписані під олігархів? Діють?.. Чи не варто провести аудит усіх законів? Спростити їх розуміння і створити зручність у виконанні?

Олег Левченко. "Ілюзія вічності..." (вірш)

Ілюзія вічності -

Поки ти "смичеш",
Тебе пам'ятають.

Для того й існують
Захисні механізми -
Звуження пам'яті...

Обплетені нервами
Своїх учинків,
Несилі спинитися.

Високо на п'єдесталі
Громадської думки
Творцям-натхненникам...

Де високо, там і низько.
Де весело, там і гірко.
Де впевнено, там і лячно.

Світ котиться по колу,
Як, здавалось би,
Вічне колесо...
03.12.17

Як зменшити терористичні ризики?

Є охорона праці та безпека життєдіяльності. Всі перестороги написані на прикладах допущених травм і летальних випадків. Ми живемо у світі, де існує мала чи велика ймовірність наразитися на "фізичну неприємність" або ж "печальний фінал" всього життя. Однією значною небезпекою сучасного світу є тероризм. Він буває різним. Ми не завжди до кінця усвідомлюємо його різномаїття. Наприклад, чим відрізняється залякування групою осіб цілої держави від урядової фінансової політики, що зоб'язує себе (своїх громадян) міжнародними кредитами на не одне покоління? Те, що одне є подією в короткому часі, а інше - в тривалому? Звідти і фінансовий пресінґ, і зубожіння цілої нації. Тут на прикладі нашої країни. Насправді, я не драматизую. Розумію й те, що найбільш розвинені країни є найбільшими боржниками в світі. Але тут не співмірні доходи громадян і ВВП держав.  Як висновок до "тероризмому" вдаються всі, але не всі при тому накладають на себе руки, або ж ризикують втратити свободу. Принаймні, у більшості випадків терор є завуальованим під щось. Отож, розглянемо очевидні ризики.

Україна вже не один рік перебуває в стані неоголошеної війни. У майбутньому історики краще усвідомлять її гібридність і, можливо, її початок віднесуть або до початку нашої незалежності, коли ми відмовились від ядерної зброї, дозволили присутність російських військ на території Криму (аж до 2017 р.), або від 2004 р., коли по помаранчевій революції Росія почала втілювати план розвалу України, вживлюючи в організм державного устрою своїх агентів впливу.

Чому ми живемо у світі, де очевидні ризики не навчають їх запобіганню? Наприклад, "ласим" місцем для тероризму є великі міста. На прикладі України ними на початку стали Севастополь, Сімферополь, а в результаті весь півострів та Донецьк, Луганськ. На Харкові та Одесі обламали зуби... Терористи діють у суголоссі з розповсюдженням масової інформації. Всі бачать і усвідомлюють, що тероризм любить розголос. Без масмедія дії терору виглядають безбарвними. Наприклад, терористи обирають символи могутності, що втілені в образі головних столиць колишніх імперій: Лондон, Париж, а нині Брюселя, як столиці ЄС... Або ж терор пишеться під ЗМІ. Очевидним є дії російських масмедія на території Донбасу. 

Ви де-небудь чули, що в якомусь селі, або містечку відбувся терористичний напад на групу осіб? Навіть у нечисельних місцях нецікаво ходити з поясом шахіда. А чого варта інформація, коли у великих містах, зокрема в Китаї, у певні дні забороняють їздити машинам і зупиняють роботу підприємств, щоб поліпшити екологічну ситуацію з викидом у повітря СО? Які робляться з того висновки? Такі міста, як Київ, не припиняють розростатися вшир і у висоту. При тому вшир ніяк не збільшити дорожні смуги в межах міста, не прокласти велодоріжки та не впорядкувати нові тротуари. Практично всі ці проблеми є в містах мільйонниках. Враховуючи те, що система індустріального розвитку й донині рухається в сторону "висмоктування" людський ресурсів з сіл і малих міст на користь мегаполісів. І з погляду вже не на перспективу, а на об'єктивну реальність, печально все тому, що подібна  система, що існує в більшості розвинених держав, цим самим сприяє розвитку тероризму. І як би з ним не боролись різними методами, перегляд політики в сторону розвитку сіл і малих міст стає щодалі не просто актуальною, але й болючою... Достатньо разок якомусь з сучасних диктаторів скинути / привезти / підкласти ядерну бомбу в серце великого міста, швидко в урядах різних країн переглянуть мотиваційну політику формування територіальних громад із підв'язкою до переносу одиничних індустральних сил у села та містечка.

Три долі в коротких штрихах до теми голодомору

Три долі в коротких штрихах до теми голодомору, або, як тоді називали, голоду. Щоб було ясніше, тим, хто нині це пам'ятає, близько 90 і більше років. Тоді вони були дітьми.
Мій дід (Григорій) по материній лінії казав до своєї жінки (Євдокії), коли вона дотримувалась кожного християнського посту: я своє в дитинстві відпостив. Це так однозначно про голод... 
Бабця Євдокія змушена була малою дитиною якось перебратись до родичів потягом у товарняку на Західну Україну, щоб самій наїстися і привезти щось матері та меншим братам і сестрі. ...недоказаний жах, як тоді змогла врятуватись від ґвалтівників, зіскочивши з потягу... ...як мучилась після вжитої їжі... ...як вдруге вчилась їсти наново...
Третя історія пов'язана з сім'єю, із якою породичалась сестра по батьковій лінії. Зі споминів свідка голоду Єлизавети: Зловили їжака, що жив під дерев'яною підлогою і кинули живого у вогонь... пам'ятає його писк... їли всі... До них завітав чоловік із сусіднього села, побачив, як дрібно обдирають картоплю, облиплу землею, кинувся всі ті шкорубайки їсти, отак із брудом... жуючи, помер...

"Чому бідні? - бо дурні! Чому дурні? - бо бідні!" ???

Зі школи вчать бути щедрими, добрими, співчутливими, порядними, виховують рівноправність, відповідальність перед базовими законами, без чого не може органічно існувати суспільство... Чому ж ми такі бідні? Бо порядні (правильні), щедрі, відповідальні?.. Робимо все по завчених та й існуючих правилах, а живеться все не так!.. Щось не узгоджується чи то в базових цінностях, чи людях, чи в системі управління. 
Герої літературних творів, на яких виховувалися ми та виховуються нові покоління, далекі від реальних героїв ношої доби. Де ж заковика, що система дає збій? Тут є парочка варіантів: або герої творів використовуються для формування правильного (слухняного) громадянина, або освіта справді навчає високому, а суспільство протистоїть ідеалам і "пасе задніх", або герої творів неправильні, бо не відображають дійсне життя, як можливо правильне, і діти виходять зі школи непідготовленими до реальної дійсності?
Але всі варіанти розуміння нічого не варті з тим, що базовий рівень життя - визнаний, як #1 у світі - це індекс фінансової успішності будь-якого громадянина, сиріч суспільств. 
Є в літературі одна річ, характерна нашій ментальності та об'єктивному історичному плину: герої творів - увічені долею, за задумом освітньої програми, мають бути ідеалом для молодого громадянина - нести в собі саможертовний образ, де в результаті (чомусь!) має виходити і виходить готовий соціальний продукт знедоленості: у вимірах нашого часу - виражений у фінансовій (не)стабільності. Утверджуючи культивування такого "ідеалу" нашою реальністю, що збігається з народною мудрістю: "Чому бідний? - бо дурний! Чому дурний? - бо бідний!"
Насправді ця драматичність виглядає не так однозначно. Достатньо зважити, що література не обмежується лише вивчанням шкільного матеріалу. Варто продовжувати культивувати давню традицію: читати багато і різне.
На все є проста відповідь, як приклад, закладена в героях художньої літератури, тим більш традиційних класичних творів. При тому подивимось на все з іншої перспективи. Герої творів завжди на своїх місцях: якщо автор назвав лихваря лихварем, він не лізе в політику, якщо це писарчук, він не лізе в торгівлю, якщо піп, він не бере на себе функції держслужбовця... У нашій реальності все навпаки: бізнесмени лізуть у політику, спортсмени в мери, ректори в артисти, митці в депутати... Тусувати колоду можна як завгодно. Серед простого люду: фахівець, недоотримуючи за свої вміння, опановує купу різних спеціальностей, перетворюючись у такого-собі "майстра на всі руки". Це з одного боку непогано, особливо в наш час, але ж недопрофесійно! Тому хліб без упаковки беруться водіями-експедиторами голими руками, медійники ведуть передачі з проблемою дикції, артисти бувають схожими на клоунів, а тротуари, що будуються сильною частиною людства, не для жінок на високих підборах...
Це почалось не сьогодні, це тягнеться від 90-х, коли інженери та науковці почали покидати свої інститути. Мій давній колега інженер-електронщик розповідав, як запрошував повернутися з базару своїх давніх колег, куди їх закинула фінансова безвихідь, у свою ж професійну царину, але вже на іншу роботу - ніхто не захотів - "базар затягує", колишній студент-випускник Харківського авіаційного університету, повернувшись у Житомир, не міг знайти за фахом роботу - пішов у дистрибуцію, згодом його запросили за фахом, але винагорода розчарувала - повернувся в торгівлю... Таких історій безліч, достатньо подумки пройтись по своїх знайомих.
Все стане на свої місця, коли не існуватиме дешевої праці, кожний фах буде належно оцінений, а людина не буде рибою і не шукатиме де краще, а обиратиме за давньою сковородинською філософією "споріднену працю". Однозначно, що й система мотивацій не продумана в нашій державній системі управління. Наприклад, чиновнику малого та середнього рівня все рівно скільки він опрацює документів за день, зарплата не поміняється... і таке в усьому. Отож і риторичне: про яку ж саможертовність може йти мова?..

Вирішення міждержавних конфліктів

З приводу загадковостей конфліктів, що виникають нині між Україною та сусідами по західному кордону нашої держави. 
... А хто сказав, що за політиками-державотворцями, коли вичерпуються у них дипломатичні аргументи, останнє слово? Чому для можновладців не існує в міждержавних історичних стосунках мудрого арбітра? Тут історичні питання через Європейський суд не вирішиш. Тут мають працювати відомі та визнані науковці історики, соціологи, психологи по вирішенню урядових та міждержавних конфліктів, щоб виносили свій вердикт - незаперечне рішення. Поки народ вірить у мудрість, не варто сприймати сказане політиками, наділеними владою, за слово в останній інстанції. Як тільки виникають напружені стосунки, і вони починають заходити в глухий кут, варто "замикати" авторитетів національної думки з двох сторін у одному будинку, як то обирають Папу Римського, і, поки не подадуть знак, що конфлікт вирішено, нікого не випускати, до них не допускати. Рішення мають нести консенсус, якщо ні, на їхніх світлих іменах чорні знамена і можлива кров... А Мудрість того не допустить! Усі народи навчені вірити в неї ;)

Сила нової влади

Від давніх часів, щоб довести силу, було два інструменти: влада та релігія. Для влади, досить когось принизити, скалічити, вбити, або заохотити, винагородити, уславити. Для релігії варто навіяти певні переконання і в подальшому їх підживлювати. Ми живемо в такі часи, коли на наших очах руйнується система влади, що в певній мірі має старозаповітні витоки, коли Бог виконав примху юдеїв і дозволив їм мати собі царя. Так повелось і до наших днів, де демократично обраний лідер, це такий собі усічений в термінах керування цар. А що робити, якщо цар - звичайна людина з усіма можливими варіантами розумового і психічного розвитку? А якщо таку людину наділити всіма атрибутами влади? А якщо, при "виписаній" системі, де владець органічний із займаною посадою, на його місце приходить його протилежність?.. Ще й вічне питання: а що робити, як одним лідер подобається, а іншим - ні? Такий собі майжелідер? А в населення від такого "щастя" випадає десяток років, а то й більше! Так от, нинішня ієрархічна система застаріла. Вона не відповідає вимогам часу. Вона втрачає свої історичні плюси із приходом новітніх технологій. Бо: 1). Система не встигає за змінами. Суспільство розвивається в інформаційному потоці динамічніше, ніж система готова продукувати зміни до законів. 2). Система потребує мобільності. Рішення мають прийматися миттєво за логічно встановленим алгоритмом дій. Для всіх вони мають бути прості та зрозумілі. 3). Система ускладнена в делегуванні повноважень. Наприклад, депутату, якого притягнено до кримінальної відповідальності, заборонено виконувати свої прямі функції. Без нових виборів народ залишається без обранця (представника). Система, рятуючи себе, намагається захистити такого "лідера", наприклад, правом недоторканості, без альтернативи. 4). Новітні технології переносять виборчу систему в законодавчий і виконавчі органи влади з відривного аркуша в онлайн. Суспільству вже не варто ходити на виборчі дільниці раз у 4, 5 років, коли комп'ютерні системи дозволяють проводити вибори в режимі "тут і зараз". Кандидат, що отримує найбільший відсоток довіри - виконує покладені функції тієї посади, на яку він претендує. Тут одразу зникатиме популізм. Доведеться виконувати ту програму, яку буде написано потребами часу. Втратити довіру, а з нею і посаду буде легко. Чиновники не зможуть прикриватися строком займаної посади. Усім доведеться працювати! 5). Вертикаль влади має бути мінімізована. На кожну вертикаль громадянин країни має впливати своїм голосом. Тут має існувати реально діюча рейтингова система. На посаду можуть іти лише достойні - їхні досягнення мають бути відкриті громадськості, не просто, як список голих справ, а як приклад регіональної (місцевої, містечкової, територіальної) та національної гордості.
Поставивши на цьому трикрапку, хочеться наголосити на кардинальних змінах, що почнуться з кількох важливих рішень: 1). Нова виборча система. Вибори вже час проводити в системі онлайн з мобільних пристроїв. Вибори мають відбуватися безперервно 24 години на добу. Громадяни України розкидані по всьому світу з українськими паспортами впливають на розвиток країни та на ліпшу інтеграцію України в європейський і світовий простори. 2). Діє сайт рейтингів людей, які прагнуть робити країну кращою. Половина рейтингу - професійні досягнення, інша половина - справи, які оцінили громадяни України. 3). Закони пишуться фахівцями з високою репутацією, що сформована зі списку рейтингів. Голосують за закони громадяни України.

Описане мною не казка, а реальність, якій ще протистоїть стара система управління в цілому світі. Усі вже можуть голосувати онлайн, як переводити банківські кошти. Усі можуть оцінити статки високопосадовців та людей, що не приховують свою діяльність. Існує безліч рейтингових систем, зокрема і ЗНО для дітей, чому б не відкрите ЗНО для всіх службовців і тих, хто претендує на посаду? Так, все це існує.. на папері. А якщо все це перенести в онлайн ("тут і зараз"), ми б побачили чудових управлінців. Які, якщо і не розрахували на свої сили, не будуть претендувати на вищі посади або затримуватися в кріслі. І все це захищено!

Система та індивідуальне сприйняття

Що таке система? Найкраще навести приклад з вивчення англійської мови. Більше десятка років її вчать в школі, закріплюють в університеті (за статистикою - це 60% населення України), а в результаті ми не лише не дивимось, читаємо, пишемо англійською... ті, хто прагне бути успішним, вивчають її за методиками, що враховують індивідуальність і не лише... Копати і копати :)

Завжди будуть ті, що спробують перегнути палицю на займаній посаді, щоб зрозуміти систему...

Завжди будуть ті, що спробують перегнути палицю на займаній посаді, щоб зрозуміти систему: протидіє вона чи ні? 
Приклад Януковича, що повернув під себе кучмівську Конституцію і, як одноосібний гарант, зрадив інтереси своєї країни, що, не забуваймо, заслуговує суду. На цей перегин, що врешті коштував життя тисяч громадян України і його зраду, ніхто особливо не відреагував: "Так нада..." казали, випереджаючи сумніви експертів і населення.

Національний інтерес: Відродження села!

Що таке справжня децентралізація? Це коли, з метою розвитку регіонів, прийнятий закон, в якому заохочуються великим і середнім фірмам реєструвати свій бізнес в селах, селищах, містечках. У понятті "заохочення" мають бути створені не економічні зони, а фінансові умови зі сплати податків. Наприклад, підприємство, що реєструється в селі (варто зазначити, що реєстрція фірми має бути не лише юридичною, але й фактичною) отримує 15% знижку на ПДВ, в селищі - 10%, в містечку - 5%, в місті - 0%! Знижку прив'язати до чисельності населення. Виробничник стикнеться з двома проблемами: кадри та дороги. Ідея такого закону є такою, що підприємство саме запропонує існуючим спеціалістам переїжджати з великих міст у села, а нових готувати з місцевого населення. Вкладатиме гроші в інфраструктуру. Така фінансова умова дозволятиме не лише розвивати свою галузь, але й фонд заробітної плати, пропонувати молодим сім'ям житло.
Після такого закону можна буде спостерегти швидкий розвиток регіонів, приплив інвестицій, будівництво доріг, житла, зародження нових виробництв і решта позитиву.
Національний інтерес: Відродження села! Міста існують на межі - вичерпуються можливості для створення комфортних умов проживання. Вулиці для машин не розшириш, нові тротуари та велодоріжки не прокладеш, кожного дня губити дві години на дорогу до роботи - нераціонально, з подальшим ростом населення в містах, екологію не поліпшиш, тут і соціальний захист і здоров'я, гарантія спокійного життя.
Великі міста - ідеальна мішень, наприклад, для нанесення будь-якого руйнівного удару (ядерного, хімічного, екологічного, політичного), щоб водномить або розтягнувши в часі, знищити / скалічити великий відсоток населення, важливі органи управління, інфраструктуру, виробництво, логістику, нанести важку соціальну травму, деморалізувати населення. Важко повірити? Ми колись не вірили, що воюватимемо з Росією! Якщо вся міць країни буде роззосереджена по малих містах і селах, не існуватиме серйозних соціально-політичних та економічних "мішеней". У села має повернутися та чисельність населення, що була ще 100 років тому - це програма мінімум. Сім'ї зможуть дозволити собі ростити більше дітей, життя не буде стиснуте в квартирних "благах" великого міста... Нація видужуватиме! З любов'ю до України :)

"Шукаємо таланти"

Якщо в когось є амбіції, а це непогана риса в прагненні досягти чогось більшого, є ризик, що цим може хтось скористатись. "Ми шукаємо таланти!" - мало не ключовий гачок для тих, хто прагне більшої самореалізації. А виходить так, що з тими "талантами" легко потрапити в сито незрозумілого відбору по фракціях: малий, великий, ну і не зовсім - середній. Отже, не варто вже занадто довіряти чужим оціночним судженням власних здібностей, адже є велике в малому та навспак.

Безглуздо нарікати на людину за її недосконаліть

Людина - це продукт історії, що жодним чином її не виправдовує, а вказує на її слабкості, які вона не змогла подолати. Безглуздо нарікати на людину за її недосконаліть. Кожному своя "досконалість" - кожному своє "безумство". Уяснивши собі цю банальну але життєво важливу істину, головне, не вітати існування системи з ієрархією, чудово описану Т.Шевченком у поемі "Сон", де від старшого до меншого всі отримують належного (заслуженого за щастя обіймати посаду) копняка. Тут має існувати інша система - за принципом "мудрість - вчить", іншими словами: "знання долають безпросвітність". Ці тези рівнозначно мають лежати на шальках терезів. Ми весь час маємо вчитися - долати безпам'ятність. Як доказ - існування казок народів світу. Усі вони побудовані за принципом: добро перемагає зло, іншими словами: мудрість перемагає слабкість "сильного". Таким чином, наша перемога - у власній цілісності - бачити (розуміти) в собі як янголів, що відкриті простору, так і драконів, що ховаються в печерах нашої пам'яті. Тоді мало кому захочеться бути одним з героїв приказки: баба з воза - кобила на віз. Отже, не дозволятимо своїм проблемам вилазити собі на голову й цокотіти своїми копитцями! Кожен розвиватиме себе по мірі власного самоусвідомлення, де брак і надмір людина бачитиме сама в собі більше за будь-кого іншого. Головне, щоб світ сприяв тому прагненню. Тоді дійсно житимемо в рівноправному суспільстві, де права йтимуть до особистісного розвитку, а отже й суспільного росту, бо важко протистояти еволюції, коли закони в ній діють передусім на розвій і збереження.

Податок на дерева

... Повоєнні часи асоціюються у мене з розповідями про існування податку на плодові дерева, такі, що росли біля дідового дому. Тоді всі масово почали вирубувати дерева, щоб не платити податок. Радянська влада збагнула, що був прийнятий "дурацький" закон чи то якесь регіональне рішення і його скасувала. А скільки ще таких законів?..
У моєму дитинстві дерева на обійсті були високими і розлогими. Я навіть не розумів, навіщо така висока груша, коли до самих грушок, навіть тичкою неможливо дотягнутися. А коли геть був дитиною, не розумів, як так садили в землю такі великі дерева?.. І навіть не здогадувався, що вони довго з року в рік виростають. А грушки падали і розбивалися... Дід не дозволяв зрізати батькові жодного дерева, казав, що тільки після його смерті. 
Видко, що діду добре в'ївся гіркий досвід з вирізуванням саду...

Корозія світосприйняття

І на якомусь етапі я зрозумів, 
що людям більш до себе, 
ніж до до тебе... 

28.10.2017

Тут - з вени!.. (мініатюра)

Діалог у черзі в маніпуляційний кабінет на уколи та здачу крові з вени.
9:00 - закінчується прийом, виходить медсестра, питає "хто останній?" і каже, що більше не прийматиме, наголошуючи, що всім, хто приходитиме, говорити "на завтра". Як відомо, що в нашому житті між тим, що сказано і тим, що діється є неокреслена відстань. Тут до черги підтягуються ще пару "бажаючих" здати кров. Я б додав зі словом "дуже". Так одна жінка, почувши від "крайнього" з черги, що її мрії на сьогодні доведеться відкласти на завтра:
- Як? Мені треба кров із носу!!!
З черги:
- Тут з вени... З носу - в сусідньому кабінеті :)
Як і годиться, сестричка з голкою проявила і до них сердечність (відбиток професійності).

Програма для Андроїд: "Український націоналіст"

На тему, як зберегти час і впорядкувати мовний простір.

Програма для Андроїд: "Український націоналіст". Суть ідеї. Встановивши програму на свій Андроїд, ви зможете зробити обмеження читання текстів мовою агресора на тих ресурсах, які ви вважаєте за потрібні. Наприклад, для пошукових ресурсів, таких, як google; стрічок новин, таких, як ukr.net; соцмереж, таких, як facebook; платформ купівлі/продажу, таких, як olx тощо. Тоді ви точно читатимете, купуватимете, переглядатиме - обиратимете українською. І нехай у сайтів, дописів, оголошень з мовою ворога падають рейтинги переглядів і бізнес не по-українськи :) 

Альтернативний варіант назви: "Аникакаяинеразница" ("РізницяЄ")

Людина в "морі" інформації

Людина як і суспільство - постійно думає, весь час "забиваючи" голову різною інформацією, від побутових проблем до проблем політичного значення. З того випливає традиційне: про що думаємо - про те говоримо... те хочемо, робимо, в тому стверджуємось. Так от, чому ми так, а зрештою не так, як хочемо, живемо? У замкненому колі все починається з нашого думання! Чи не пора нам "забивати" голову корисною інформацією? Там і діятиметься (житиметься) краще!

Нас оточує стільки людей, що ми стаємо неуважними. Нас оточує стільки інформації, що ми не в силах виявити з цього "потоку" найголовніше. Нам недостатньо свого часу, щоб прочитавши або поспілкувашись, мати можливість обмислити прочитане або почуте. Ми перескакуємо з одного на друге і не живемо цілісним - нас не вистачить на все! - і це правда, яка легко забувається.

Як правильно: "на Україні" чи "в Україні"?

Фрагмент монологу одного мужика в автобусі, що їде з Польщі в Україну (озвучив російською мовою, видно тій, якій вічно болить українське питання. Але я передам суть українською): "Ото говорять, як правильно: "на Україні" чи "в Україні"?.. Правильно - з України!.."

У даному питанні застерігаю вишуковувати в тексті підтекстів нелюбові до рідної землі :) У письменника, як і в житті, трапляються різні герої.

Прив'язування себе до чужого

Тепер слова-заклики "Приєднуйтесь, щоб отримати..." нові порції свіжих..., став лайк, щоб "бути в курсі останніх...", у мене вже викликають роздратування і втечу, з думкою про те, що так я кожного разу прив'язую (зобов'язую) себе жити чужим світом. Не приєднався і не відкусив шматочок від себе самого - не віддав себе чужому.

Які знання ми беремо зі школи?..

Що ми пам'ятаємо зі знань узятих зі школи, коледжа, університету? Невже зазубрену табличку для розв'язання формул із вищої математики? А може формули з органічної хімії? Тут щось інше і більше... Час минає, щось з власних зусиль докладених до знань лишається, щось стирається назавжди... Кого не питав - перше, що згадується - це вчитель як носій певної "глиби" знань і досвіду. А власні зусилля і любов до предмету - то прагнення дотягнутися до висоти тієї "глиби". А конспекти з часом летять в умовні печі, гублячись назавжди на полицях між книжок. А таких Вчителів - на пальцях однієї руки. Спитайте себе і знайомих!

Інший я за інших обставин

Я не люблю рафіновані дописи в ФБ. Коли, приміром, людина в текстах та на світлинах - це щось правильне, красиве, "прилизане" і не здатне на помилки. У кожного своя дорога, хід думок, баґаж втіх і образ, тому цей світ такий великий, а спільне в поглядах ми можемо знайти в одиниць. О, а скільки раз за життя ми міняємо думку?.. Може так видатися, що на якомусь відрізку часу ми, зустрівшись з собою в минулому, розійшлися б різні сторони і не воліли б спілкуватися. Просто не знайшли б спільних інтересів. То чому ставитися до інших людей маємо категорично? Ну, собі "прилизаний", красивий, правильний, для інших - живе без помилок - рафіновані дописи в ФБ. Просто хтось інший - це інший я за інших обставин в інший час іншого життя. Хоча і тут маю право з собою за іншого розкладу життя не погодитися.

Табуйоване: територія, на яку не варто заходити

Ми можемо багато чого осуджувати і не мати міри, але, як тільки заторкнемо певні теми духовності (віри, релігії та традицій), так одразу відчуваємо спротив до подальших розмов. Я не беру до уваги адептів віри, що між собою вирішують, який культ ліпший. Я заторкую ситуацію, яка може виникнути в розмові, коли тема стає табуйованою. Тієї миті натикаємось на внутрішній голос СТОП, від чого одразу вмовкаємо... територія, на яку не варто заходити; межа, за якою може вбити; червоне світло на переході; темна кімната, у якій можуть виявитися "граблі". Такі речі можна спробувати описати детально, але достатньо навести єдиний приклад: ми не нарікаємо на Бога - не робимо з нього цапа відбувайла... Це - табу! Ми нарікаємо на менших за Нього... Не так страшно... як малюють :)

Сервіс "Критика під рукою"

Чому державні заклади та більшість фірм "тихо" обурюються, що люди пишуть критику в соцмережах? У часи сучасних технологій - то найпростіше, бо доступніше за будь-що інше. Наприклад, захожу в магазин, аптеку, а мені не зичуть "доброго дня", маю першим привітатися, щоб звернули увагу... У Житомирі піднімалось питання про кондиціонери в тролейбусах, стою і дивлюсь на всі ті відчинені вікна, що мають забезпечити свіжість і прохолоду, і тут бабуська, щойно доївши яблуко, викидає огризок у вікно. Один з пасажирів сміється: ото безпосередність, а якби "Кабріолет"?.. Інший, що сидить обік до героїні, характерно крутить на те пальцями біля скроні. За мить кондукторка з іншого кінця тролейбуса піднімає з підлоги використаний квиток, бгає пальцями в ковалок і викидає один в один, як ця бабуська - у вікно... Якби була можливість "поскаржитись" про якість обслуговування, як то легко зробити в соцмережах, власникам фірм і державних закладів, у форматі СМС або дзвінка за певним телефоном, що висів би в доступних місцях, або ж на вхідних дверях закладу, зі словами: "якщо вам є що сказати, щоб покращити якість нашого обслуговування...", то продавчиня не копирсалася в цінниках, коли приходять до неї клієнти, а привітавшись, достойно проконсультувала б, а не розповідала б ще про скотч для пакування товару, який "доводиться купувати за власний рахунок, бо фірма не забезпечує...". Але ж "не висить"! - не куточок для споживача, а телефон для здорової критики, де клієнта почують, а не скажуть у відповідь: "сам дурак"! Тому: питання швидкості до написання критики полягає для директорів підприємств у тому, щоб мати щось для клієнта більш опаративне та доступне, приміром, за фейсбук. Тому вони можуть і не здогадуватись, чому падають продажі, а клієнт, що хоче бути задоволеним сервісом і якістю обраного товару, залишається невдоволеним. У майбутньому має з'явитися такий інструмент або інтернет-майданчик, як "Критика під рукою", щось, що є в рази ліпше за "Книгу скарг". І все тому, що більшість українців враховуючи певну культуру дій у безкультурному оточенні не хочуть критикувати показово, а готові впливати на сервіс і якість життя інкогніто, так у нас склалося історично. Тут варіант відповіді, що клієнт голосує грошима - не достатній, адже не в усіх реґіонах України існує здорова конкуренція: може бути якісний товар і жахливе обслуговування, а може бути й навпаки. Поки пишемо там, де легше.

Ми не праві, ми щораз помиляємось

У дитинстві ми вчились, вчимось і зараз. З малечку слухали, повторювали сказане, приймали все на віру. На якомусь ранньому етапі ми не розрізняли відтінків між: що добре, а що погано. Тут ми покладались на ствердні відповіді старших. Адже відомо, що дитина не в силах аналітично мислити, у дитини краще вдається запам'ятовування. Були такими собі "мушками-повторюшками". Потім виростали і самі робили висновки, спираючись на власні спостереження. Вони вже могли різнитися з думкою старших. У юнацькому віці приходило переконання, що старші помиляються. З'являлось відчуття, що світ, в якому ми живемо, можна перетворити під себе, а не жити під якісь вже існуючі закони, які нам нав'язували з дитинства. Починали витворювати свою дійсність, свої правила поведінки та норми прийняття. Щось міняли, щось не вдавалось. Минав час і приходило розуміння, що світ не тільки те, що ми бачимо і відчуваємо. Щось у цьому світі не вкладається в наше розуміння, щось виходить за межі нашого сприйняття, комусь щось вдається ліпше, в чомусь і ти не гірший за інших, а все так різниться... І раптом осяяння: "А чого саме моя думка важливіша за іншу?" Так наступає мить, коли ми собі кажемо: "Я не розумію світ, можливо, трохи ліпше розумію себе... Схоже, що я помиляюсь." Тут настає кульмінація еволюції розуму: від тієї миті, коли ми все приймали на віру, до миті, коли ми все починаємо ставити під сумнів і починаємо шукати власну правду, якою б вона не була. 

Тут хочеться згадати цитату французького композитора Шарля Франсуа Гуно: "Коли мені було двадцять років, я визнавав тільки самого себе. У тридцять років говорив: «Я і Моцарт», в сорок: «Моцарт і Я», а тепер я говорю лише: «Моцарт»."

P.S. А хтось так і не виростає навіть з того "Я"... "Я і Моцарт"...

Чи користувався б у наш час Ісус Христос соцмережами?

З одного боку: "так", а з іншого "ні". Але почнім не по порядку. Чому "ні"? Коли чинив зцілення для хворого, просив віддати славу Богу і не казати про це іншим. Люди не слухались і чинили по-своєму. За текстом прочитується, що Ісус розумів, що ще не настав час для "учинку" влади і фарисеїв і не хотів привертати до себе увагу. Отже, було що втрачати. Це при тому, що за ним ходили тисячі народу! А тепер: чому "так"? Казав про час слави Божої і вчив учнів йти по селах, проповідувати Слово і зцілювати людей. Отже, використовувати соціальну комунікацію... А що ж у часи віртуальної сучасності: його моли б і "забанити"? У ті часи жорстокіше - камінували! Було б ще "так", якби онлайн чинив зцілення і просив би про це нікому не говорити. Але "лайки" чинили б зворотню дію. Просто, якийсь анахронізм. На якомусь етапі приходиш до усвідомлення, що соцмережі не мають "сили", але це забігаючи у майбутнє. Найчуттєвіше - це фізична комунікація і контакт (говоріння, слух, смак, дотик, відчуття простору). На кшталт того, як Ісус відчув, що до краю його одягу торкнулась жінка заради зцілення. І ця подія ув'язана з іншою, де фігурують слова про віру, що того ж дня спасла від хвороби не тільки цю жінку, але й дівчину одного старшого з синагоги, яка була померла, але "проснулась". І найдивовижніша реакція, коли настає "благословенний" час збирати "аплодисменти з залу" - "лайки з соцмереж", Ісус, і це варто процитувати: "суворо наказав їм, щоб ніхто не довідався про це." То-то!

Чи готує школа до життя на прикладах сучасного світу? Більше питань аніж відповідей

Чому дітей у школах вчать життю на текстах, сповнених різними романтичними настроями, відмідмінними від реальності? Робиться більше акцентів на почуття, а дійсність вимагає раціо? З одного боку - це планка росту для моральних рис, з іншого - обділеність розуміння - яким є реальний світ, а точніше, як в ньому жити, а не виживати. Можливо й тому, що переважна більшість художньої літератури в школі переносить читача у далекі часи, де жили інакше і розв'язували проблеми іншими засобами. Так, все чим користуємось є прототипами чогось у минулому. Але й розуміємо, що без додаткових знань важко збагнути після школи: як жити в цьому світі, де майже все залежить не від тебе? Йдеш у світ беззбройним - ловиш рибу голими руками. Можеш лише обрати те чи інше правило гри, поміняти місце, організувати час на власний розсуд... а, приміром, вплинути на характер людей, їхні звички, страхи, системні недоліки - це все одно, що вплинути на кількість поліетилену в світі - 80 мільйонів тон у рік на майже 8 мільйонів населення Землі - це близько 10 тон на одну людину. Чому дітям не пропонують розв'язати таку задачку, про кількість регресивного, що "збагачує" одне життя? І найголовніше - економічне обґрунтування і пошук альтернативи? Ще при моїй пам'яті школа залишала в мені відчуття, що від мене нічого не залежить. Я живу в системі, яка без мене знає: що краще, а що гірше. Як слухняний громадянин своєї країни, маю виконувати те, що мені велено. І як електрон у хаотичному потоці нічим не ліпший і не гірший за інших - такий, як всі. Спинити той броунівський рух може лише сила ззовні - приміром різність потенціалів, де всі електрони чітко вишикуються у встановленому русі - від мінуса до плюса. Все це за умови однорідності матеріалу! За всі часи, щодо питання організації руху, нічого не змінилось! Виникає відчуття безпорадності: невже тільки сили іззовні спроможні систематизувати тебе з іншими? Невже сама по собі природа матеріалу не спроможна до самостійної дії без зовнішнього впливу? І тут виникає дивне питання, провокаційне для природознавців і фізиків: внутрішній потенціал більший за зовнішню силу? Все заємопов'язане та взаємозумовлене. Сталого балансу взаємовпливів не існує. Тут зовнішній чинник може стати стартером, а внутрішній - головною тягою або навпаки. У будь-якому випадку школа має виховати відчуття особистої незалежності та відповідальності у прийнятті рішень. Шляхом проведення логічних зв'язків, має виникати розуміння цілковитої залежності від наслідків. Це світ, у якому речі названі своїми іменами, думка зважена кожним словом, дії зміряні кожним рухом... Головне не втрачати відчуття, що ти, кожного дня, як перший раз, вийшов у цей світ одразу із дверей школи. І кожного разу стоїш перед цим світом із думкою, а що далі?

Обирати українською

Мова - це маркер. Якщо ми перепощуємо у себе на сторінці статтю певною мовою, то позиціонуємо себе з нею. Це переважно відбувається автоматично. Чому для читача є головним контент, а не мова? Наприклад, для тих, хто не знав: щораз перепощуючи однією мовою, ми таким вибором несвідомо голосуємо за домінацію цієї мови в інтернеті. Дивлячись на шаблонну статистику запитів, СЕОшники з року в рік радять писати статті російською, бо це має гарно впливати на пошук по Google. Але це легко змінити, раз "увімкнувши мізки", почавши читати, лайкати, обговорювати й перепощувати український контент. У тому ж ключі: довіряти запитам у пошуковику українською. Адже ті, що створюють сайти українською, орієнтуються на наш свідомий вибір. Практично, динаміку мовної активності можна змінити за півроку-рік. І лише тоді ми виявимо, що, приміром, статті для ukr.net з доменом .ua пишуться переважно не російською, а українською. В іншому випадку, як це не станеться, це виглядатиме як змова проти українськості підтримувана згори. З сумом треба визнати, що нині - це негласна змова підтримувана знизу. Не варто забувати, що добрий дім стоїть на однорідному фундаменті. Отож, робімо свідомий вибір - обираймо українською!

Як носій української мови вміє долати проблеми? Психологія уявлення ворогів

Метаморфози втечі Алладіна в метальовий горщик на прикладі одного українського слова: малий / маленький / манюнький / манюсенький / найманюсенький / найманюсепусенький. Такого немає в жодній мові світу. Саме так носій української мови вміє шляхом уявлюваних образів закладених у слова долати великі проблеми.