Живе чоловік, послухаєш: мораліст, правдоборець, сім'янин, працює на совість, та от раз-другий і помічають за ним ґанж: як погано лежить - вкраде! І всі його слова про неправильніть учинків іншими стають такими нікчемними.
Другий чоловік: зовні праведний, при тому, як побачить при дорозі Хрест - кладе його на себе. Гоп, а тими ж руками чуже, та й бігом візьме...
Третій: розповідає цікаві й повчальні історії з сімейного життя, зокрема й про діда, який свого часу був головою колгоспу, підсилюючи позитивне враження про нього словами односельців: "А ви знаєте, що за життя, будучи при такій посаді, він нічого не вкрав!?" А сам... Так і обмовився: "якби була така можливість..." і тишком-нишком: "не яблучко від яблуні".
Пастор однієї протестанської церкви розповідає про добро, правильність учинків, усі свої доводи аргументує витягами цитат із Біблії. У приватній розмові радить одне, наступного дня з катедри повчає іншому... Де ж правда? Уся віра в достойність сиплеться на очах: нечувана брехня! Так, приватно сказане - не на публіку - нечуване іншими. Чортівня любить померки.
Хтось спитає: а де ж правда? А вона - лише в нас! І всі ми стоїмо тет-а-тет перед власною совістю, яку не варто затьмарювати помислами виправдань: так роблять інші, так кажуть є "правильно", "ти що: не як всі?" А шальки терезів, розхитавшись, все одно повертаються до рівнозначности тяжінь. Та от, коли вже хитає в іншу сторону, мало хто розуміє: чому все відбувається не за людськими переконаннями.
