Конфлікт вибору між технологічним і духовним розвитком

Кожного разу технологічна еволюція, яка приносить часткове полегшення життя, входить у світ війнами та людським стражданням. Чи варта ціна такого поступу? Новим поколінням важко подібне оцінити - вони належать до генерацій виживших. Технології дозволяють черпати ресурси і малою долею їх відновлювати. Лише грамотний рециклінг дозволяє правильно їх використовувати в подальшому. Але з кожним циклом переробки ресурсів, вони чомусь не дешевшають, а здорожчують. Щоб схопити Бога за бороду, фізики вишукують елементарну частку всього живого - основу появи матерії, навіть не знаючи що з нею робити далі, якщо її і виявлять для себе (всіх?). Технологічний прогрес - це утопія для духовності. Для душі він не спрощує життя, а робить його щораз нестерпним. Людина переорієнтовує свою увагу з внутрішнього розвою на готові технологічні рішення, які нині множаться мало не в геометричній прогресії. Насправді, подібне відчуття вибору постає, як ілюзія, міраж - пастка для згаювання людських ресурсів. Таке враження, що технологічні рішення акцентують увагу на тому, щоб людина сприймала свій розвиток за наступною тезою: "Не варто думати, ми все вирішимо за вас і спростимо ваше життя без ваших зусиль над собою!" І ця теза хибна!!! Без праці над своїм внутрішнім світом і аналізом зовнішніх процесів ми не в силах осягти розумом потребу досягти духовного росту, який розкриває нам більший потенціал, аніж готові рішення даровані на "блюдечку з золотою кайомкою".

Велика сила: навчитися втрачати

Навчитися втрачати: дивитися на речі, як на минучі, такі, які не в силах вдержати в руці, навчитися зберігати і примножувати те, що не підвладне часові. Хтось, схопивши себе за голову заволає: так це ж неможливо! Ви коли-небудь замислювались: чому для Всевишнього в людських здобутках не цікавить питання примноження його матеріальних благ? Чому для нас у земному світі духовне і матеріальне не лежать рівнозначно на шальках терезів? Хоча б для рівнозначности гармонії цих двох світів?