Чи готує школа до життя на прикладах сучасного світу? Більше питань аніж відповідей

Чому дітей у школах вчать життю на текстах, сповнених різними романтичними настроями, відмідмінними від реальності? Робиться більше акцентів на почуття, а дійсність вимагає раціо? З одного боку - це планка росту для моральних рис, з іншого - обділеність розуміння - яким є реальний світ, а точніше, як в ньому жити, а не виживати. Можливо й тому, що переважна більшість художньої літератури в школі переносить читача у далекі часи, де жили інакше і розв'язували проблеми іншими засобами. Так, все чим користуємось є прототипами чогось у минулому. Але й розуміємо, що без додаткових знань важко збагнути після школи: як жити в цьому світі, де майже все залежить не від тебе? Йдеш у світ беззбройним - ловиш рибу голими руками. Можеш лише обрати те чи інше правило гри, поміняти місце, організувати час на власний розсуд... а, приміром, вплинути на характер людей, їхні звички, страхи, системні недоліки - це все одно, що вплинути на кількість поліетилену в світі - 80 мільйонів тон у рік на майже 8 мільйонів населення Землі - це близько 10 тон на одну людину. Чому дітям не пропонують розв'язати таку задачку, про кількість регресивного, що "збагачує" одне життя? І найголовніше - економічне обґрунтування і пошук альтернативи? Ще при моїй пам'яті школа залишала в мені відчуття, що від мене нічого не залежить. Я живу в системі, яка без мене знає: що краще, а що гірше. Як слухняний громадянин своєї країни, маю виконувати те, що мені велено. І як електрон у хаотичному потоці нічим не ліпший і не гірший за інших - такий, як всі. Спинити той броунівський рух може лише сила ззовні - приміром різність потенціалів, де всі електрони чітко вишикуються у встановленому русі - від мінуса до плюса. Все це за умови однорідності матеріалу! За всі часи, щодо питання організації руху, нічого не змінилось! Виникає відчуття безпорадності: невже тільки сили іззовні спроможні систематизувати тебе з іншими? Невже сама по собі природа матеріалу не спроможна до самостійної дії без зовнішнього впливу? І тут виникає дивне питання, провокаційне для природознавців і фізиків: внутрішній потенціал більший за зовнішню силу? Все заємопов'язане та взаємозумовлене. Сталого балансу взаємовпливів не існує. Тут зовнішній чинник може стати стартером, а внутрішній - головною тягою або навпаки. У будь-якому випадку школа має виховати відчуття особистої незалежності та відповідальності у прийнятті рішень. Шляхом проведення логічних зв'язків, має виникати розуміння цілковитої залежності від наслідків. Це світ, у якому речі названі своїми іменами, думка зважена кожним словом, дії зміряні кожним рухом... Головне не втрачати відчуття, що ти, кожного дня, як перший раз, вийшов у цей світ одразу із дверей школи. І кожного разу стоїш перед цим світом із думкою, а що далі?