Чому є люди відмінні від інших?

Ніколи не виникало питання, що є люди, суттєво відмінні від інших? Що вони знають таке, чого не знають інші? Які знання спонукають їх робити речі, відмінні від більшості? Чому їх важко віднести до узвичаєних шаблонів маси? Можливо, на це питання не варто давати відповідь, адже ним можна запропонувати свій шаблон. Кожен на ці питання має шукати відповідь сам.

Мислити самостійно

Можна вчити так, щоб все сказане приймали на віру, а до іншого ставитись категорично, як до чужого. Тут чудовим для нас прикладом є релігійні школи та радянська система освіти, що частково відійшла в минуле. А можна вчити (навчити - дати навички "вміти") так, щоб мислити самостійно. Це означає не просто приймати власне рішення, це означає брати за такі рішення на себе відповідальність - мислити критично - не приймати сказане на віру - вірити у те, чого став свідком - сумніватися в переконаннях інших, поки не знайдеш (опинишся) "під-твердження(м)". 

Нині важко внести в освіту подібні навички вміння, а також, незалежно від наставника, по-своєму розуміти тексти, картини, музику, людські якості, природу речей, добуті людством та кожним особисто цінності... 

Таке враження, що сучасні проблеми, як пережиток минулого, виникають з того, що одноосібне рішення тримається на колективних переконаннях. Це так, коли немає з кого спитати: хто винен. Цим чудово користуються політики, міняючи політичну риторику від змін в суспільстві. Або інша крайність: "запав" слухач на одного виконавця й баста! - решту не сприймає, бо для нього це свого роду "єдиний шаблон" для розуміння інших. Або, ще й такий приклад: чому ми "не любимо" оперний спів, балет, мистецтво чужих народів? Бо ми його не розуміємо. Чому? Ще зі школи нас не навчили розуміти інше, іншість, інакшість - відмінність від себе. Нас навчили розуміти своє і шанувати добуток спільного колективу. Іншими словами не бачити далі власного носа - мати "вмонтовані в голову" шори, що обмежують світ і його сприйняття. Якщо вже так склалося, і когось не приваблюють інтереси інших, добре "відійти в тінь", світ не тільки те, що про нього думає одна особа.

Недо...

Ми живемо в часи гібридної війни, іншими словами: недовійни.. Псевдо (недо) демократії, де корупція, олігархія, реформи, релігійні вияви "уживаються" з волевиявленнями і законами, що для одних писані, а для інших - ні. Десь частково, а для декого й все - інтуїція ставить під сумнів. Починає розглядати під лупою не просто предмети, а взаємозв'язки з іншим оточуваним, можливо, ще до кінця не усвідомлюючи цього. Наприклад: наш рівень довіри до людей, як і до якості товару нині - невисокий. Чому? А ви впевнені у своїй максимальній підтримці іншими? Звісно, якщо ви не є винятковою особистістю. У відповідь: чому й вам проявляти ініціативу? Все одно вона карана!!! Чи не так?.. Тому, якщо почати розкладати суспільний стан по поличках, то виявиться, що над нами недозаконодавчий орган, недовиконавча влада, недопенсія, недозарплата, недогарантії соціального захисту, недореформи... І все так нібито пишеться правильно, але на практиці не діє. Чому? Діємо не на всі 100! Ініціативи мають іти від більшості (надміру серця), а голова боліти не народу, а його лідеру і обранцям, якщо ж вони захотіли бути "обраними" і йти на "жертву". А може це такий собі вічний "перехідний період" в якому безліч і безліч "переходів" (вимушених жертв), розкиданих по лабіринту, як спогади про нездійсненність очікуваного, коли визнаєш свою безсилість на півдорозі?..

Віра має багато облич

В істинній вірі людини можна пересвідчитись лише за межами церкви. Бо ж як не інакше - у церкві всі віруючі. Зовні - безсумнівність, а поза нею? Тут і розгадка самої суті людської віри. Кожен вірить по-своєму, а в одному обряді легко загубитися з власною іншістю.