Дещо про вчинки або "чортівня любить померки"

Якщо людина живе на словах правдиве життя і за ним помічають хоч один неправильний вчинок, її сприймають майже демонічною особою.
Живе чоловік, послухаєш: мораліст, правдоборець, сім'янин, працює на совість, та от раз-другий і помічають за ним ґанж: як погано лежить - вкраде! І всі його слова про неправильніть учинків іншими стають такими нікчемними.
Другий чоловік: зовні праведний, при тому, як побачить при дорозі Хрест - кладе його на себе. Гоп, а тими ж руками чуже, та й бігом візьме...
Третій: розповідає цікаві й повчальні історії з сімейного життя, зокрема й про діда, який свого часу був головою колгоспу, підсилюючи позитивне враження про нього словами односельців: "А ви знаєте, що за життя, будучи при такій посаді, він нічого не вкрав!?" А сам... Так і обмовився: "якби була така можливість..." і тишком-нишком: "не яблучко від яблуні".
Пастор однієї протестанської церкви розповідає про добро, правильність учинків, усі свої доводи аргументує витягами цитат із Біблії. У приватній розмові радить одне, наступного дня з катедри повчає іншому... Де ж правда? Уся віра в достойність сиплеться на очах: нечувана брехня! Так, приватно сказане - не на публіку - нечуване іншими. Чортівня любить померки.
Хтось спитає: а де ж правда? А вона - лише в нас! І всі ми стоїмо тет-а-тет перед власною совістю, яку не варто затьмарювати помислами виправдань: так роблять інші, так кажуть є "правильно", "ти що: не як всі?" А шальки терезів, розхитавшись, все одно повертаються до рівнозначности тяжінь. Та от, коли вже хитає в іншу сторону, мало хто розуміє: чому все відбувається не за людськими переконаннями.

 

Шкіц на тему сучасних деструкцій

Спочатку було багато правди, потім з'явилась брехня, до якої звикли і яка приїлася. Потім брехня почала розвиватися, набувати нових рис, мігрувати в сторону казок, фантастики та фентезі. Люди не просто звикли жити в міфах, вони справді повірили в "казку", в якій зможуть все, прийнявши сказане на віру.

Де пролягає межа відкритості?

Коли ми пишемо в соцмережах, зважаємо на думку наших реальних і потенційних читачів. Коли ми пишемо особисте - цікаво судити (оцінювати), де пролягає межа відкритості. Тут мова йде не про правду, а ступінь щедрості розповідати всім про все. Тут гарним прикладом може бути тема сексу, на якій завжди можна зробити скандал і заробити гроші. Так от, психіатори заявляють, що відсутність межі у сексуальній відкритості - це вже хвороба. А де є межа в соцмережах? А скільки на відсутності меж заробляються гроші? Межі та мережі... Тероризм (смерть), голодування (дистрофія), алкоголізм і наркоманія, людські слабкості (лінь, азарт, солодке, алкоголь), прагнення надміру (все й одразу). Нині великі та розвинені країни кожна по своєму бачить небезпеку в відкритості й роблять обмеження на певні соцмережі або їх заборону. Наприклад, рішення Німеччини карати соцмайданчики за розповсюдження тероризму. Отже, світ має навчитися виявляти мову ненависті. Це не просто алгоритми, що мають працювати в інтернеті на випередження, а "увімкнені" мізки читачів, слухачів, глядачів, що вміють такі речі свідомо виявляти.

Зерна правди

А чому б не хліб правди? Чому доводиться тішитися малим? Так, десь вислів: "зерна правди" - це збірний образ, щось таке, що має потенціал до росту. Паралель виникає з афоризмом Козьми Пруткова: "Дивись у корінь!" Сама суть, сіль, плоть... Щось таке, що має потенціал, а ми його не бачимо. Можемо знати, але говорити лише про те, що на поверхні - очевидне. Отже, іноді говорити не цілком правдиво... Ну, якось так  виходить... А є ще "крихти правди" - це коли Правду з'їли... очевидно всю. 

... тілоїдне не серцевидне.

Вір своїм очам і сумнівайся у правдивості інших!

Учень спитає: де правда? А вчитель відповість: якого кольору небо?!

Світ натільки різний, наскільки різнобарвно перетинаються проміння сонця із тінями хмар. А як таке світило не одне? А як щодо якості предметів на перешкоді різного світлопроникнення? Як тут однозначно?.. Тому правда є доти, доки ми її бачимо, а як її переповімо - то вже напівправда (правда, що по різному вивищена / знівельована власними судженнями). Вір своїм очам і сумнівайся у правдивості інших! Не все, що бачимо в силах переповісти. Тому краще бути свідком події, аніж її оповідачем. А іноді не обов'язково бути свідком, щоб бути оповідачем. Ми не обдаровані все знати і бути всюди, щоб все бачити. Є золота середина, що чудово виражена в короткому слові "досить".

"Моралісти" з підвищеним рівнем справедливості

Завжди дивує "п'янь" з підвищеним рівнем справедливості. Таке враження, якби не були "під мухою", мали б бути нормальними (стриманими) людьми. 

Зайде одна чудь в автобус і почне повчати, причепившись до хлопця, що сидить, за старшу жінку, що стоїть при виході, нарікаючи, як всі опустились, до чого світ котиться, що вже "нічтожество" не може уступити місце "бабушкє". Не розібравшись в суті проблеми, що жінка старшого віку має вже сходити, зчинить галас для всіх, і, як "бонус" - напустить свого душевного перегару.

А ще гірше, коли зустрінуться два таких "мораліста" і зчинять діалог "справедливості" для раптових свідків їхньої історії, наробивши тим галасу, і на хвилі одноосібної "правди", набивши одне одному носи.

Правда є тією, яку побачив на власні очі

Правда є максимально достеменною, коли я її переказав або описав по факту її появи. Чим пізніше я перекажу цю правду, тим менше вона матиме риси правдивості, з'являтимуться більше власних суджень і домислів.

Правда переказана від першоджерела вже не є однозначною правдою, адже переоповідач не був свідком, він сприйняв переказане крізь фільтр власного розуміння.

У нинішній час перенасиченості інформацією я керуюсь принципом: "бачити на власні очі", піддавати сумніву переказаному від свідка, більше сумніватися в правдивості переказаного з переказаного. Ідеалістично, але: якщо всі будуть керуватися даним принципом, про таке поняття як "фейк" можна забути. 

Світ правди - це те, що коїться біля кожного з нас.

Множинність реальностей :: У кожного своя правда!

У кожного є своя правда, отже - своя реальнісь. Окрім того є історична реальнісь, об'єктивна реальність, реальність, що межує з ідеологічним переконанням. Як висновок, реальностей, як і правди, яку людина може відстоювати, може бути безліч. Усе залежить від індивідуального світосприйняття. І не варто когось "ламати". Люди самі знають, що їм краще, як риба в річці.