Герої літературних творів, на яких виховувалися ми та виховуються нові покоління, далекі від реальних героїв ношої доби. Де ж заковика, що система дає збій? Тут є парочка варіантів: або герої творів використовуються для формування правильного (слухняного) громадянина, або освіта справді навчає високому, а суспільство протистоїть ідеалам і "пасе задніх", або герої творів неправильні, бо не відображають дійсне життя, як можливо правильне, і діти виходять зі школи непідготовленими до реальної дійсності?
Але всі варіанти розуміння нічого не варті з тим, що базовий рівень життя - визнаний, як #1 у світі - це індекс фінансової успішності будь-якого громадянина, сиріч суспільств.
Є в літературі одна річ, характерна нашій ментальності та об'єктивному історичному плину: герої творів - увічені долею, за задумом освітньої програми, мають бути ідеалом для молодого громадянина - нести в собі саможертовний образ, де в результаті (чомусь!) має виходити і виходить готовий соціальний продукт знедоленості: у вимірах нашого часу - виражений у фінансовій (не)стабільності. Утверджуючи культивування такого "ідеалу" нашою реальністю, що збігається з народною мудрістю: "Чому бідний? - бо дурний! Чому дурний? - бо бідний!"
Насправді ця драматичність виглядає не так однозначно. Достатньо зважити, що література не обмежується лише вивчанням шкільного матеріалу. Варто продовжувати культивувати давню традицію: читати багато і різне.
На все є проста відповідь, як приклад, закладена в героях художньої літератури, тим більш традиційних класичних творів. При тому подивимось на все з іншої перспективи. Герої творів завжди на своїх місцях: якщо автор назвав лихваря лихварем, він не лізе в політику, якщо це писарчук, він не лізе в торгівлю, якщо піп, він не бере на себе функції держслужбовця... У нашій реальності все навпаки: бізнесмени лізуть у політику, спортсмени в мери, ректори в артисти, митці в депутати... Тусувати колоду можна як завгодно. Серед простого люду: фахівець, недоотримуючи за свої вміння, опановує купу різних спеціальностей, перетворюючись у такого-собі "майстра на всі руки". Це з одного боку непогано, особливо в наш час, але ж недопрофесійно! Тому хліб без упаковки беруться водіями-експедиторами голими руками, медійники ведуть передачі з проблемою дикції, артисти бувають схожими на клоунів, а тротуари, що будуються сильною частиною людства, не для жінок на високих підборах...
Це почалось не сьогодні, це тягнеться від 90-х, коли інженери та науковці почали покидати свої інститути. Мій давній колега інженер-електронщик розповідав, як запрошував повернутися з базару своїх давніх колег, куди їх закинула фінансова безвихідь, у свою ж професійну царину, але вже на іншу роботу - ніхто не захотів - "базар затягує", колишній студент-випускник Харківського авіаційного університету, повернувшись у Житомир, не міг знайти за фахом роботу - пішов у дистрибуцію, згодом його запросили за фахом, але винагорода розчарувала - повернувся в торгівлю... Таких історій безліч, достатньо подумки пройтись по своїх знайомих.
Все стане на свої місця, коли не існуватиме дешевої праці, кожний фах буде належно оцінений, а людина не буде рибою і не шукатиме де краще, а обиратиме за давньою сковородинською філософією "споріднену працю". Однозначно, що й система мотивацій не продумана в нашій державній системі управління. Наприклад, чиновнику малого та середнього рівня все рівно скільки він опрацює документів за день, зарплата не поміняється... і таке в усьому. Отож і риторичне: про яку ж саможертовність може йти мова?..
Немає коментарів:
Дописати коментар