Нині важко внести в освіту подібні навички вміння, а також, незалежно від наставника, по-своєму розуміти тексти, картини, музику, людські якості, природу речей, добуті людством та кожним особисто цінності...
Таке враження, що сучасні проблеми, як пережиток минулого, виникають з того, що одноосібне рішення тримається на колективних переконаннях. Це так, коли немає з кого спитати: хто винен. Цим чудово користуються політики, міняючи політичну риторику від змін в суспільстві. Або інша крайність: "запав" слухач на одного виконавця й баста! - решту не сприймає, бо для нього це свого роду "єдиний шаблон" для розуміння інших. Або, ще й такий приклад: чому ми "не любимо" оперний спів, балет, мистецтво чужих народів? Бо ми його не розуміємо. Чому? Ще зі школи нас не навчили розуміти інше, іншість, інакшість - відмінність від себе. Нас навчили розуміти своє і шанувати добуток спільного колективу. Іншими словами не бачити далі власного носа - мати "вмонтовані в голову" шори, що обмежують світ і його сприйняття. Якщо вже так склалося, і когось не приваблюють інтереси інших, добре "відійти в тінь", світ не тільки те, що про нього думає одна особа.
