День Волі! Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не"?..

Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не", в супереч певним рекомендаціям: речі треба називати просто - ВОЛІ?! Тим більш, коли це коротке і прекрасне слово прочитується в нашому гербі. Але важко щось змінити, що з кожним роком стає тяглістю звички і підсолоджувати те все вивішуванням символів нашого стягу на "стіну" в ФБ, на власне фото, груди, живіт... То все добре, але не настільки практично, ніж в цей день всім, хто має, приміром, в фейсбуку напис свого імені та прізвища російською, замінити, як ту аватару, яка має потішити самолюбність, і назбирати "лайки", на український штиб. Тоді мої знайомі друзі не будуть з "ы", "...ой", "...ая", а матимуть красиві імена, як в українському паспорті на першій сторінці, або ж латинкою. Зробіть цей день знаковим! Зі святом!!!

Як у казці!

- Як життя?
- Як у казці!
- Зі щасливим кінцем?
- Ні! Чим далі, тим страшніше!!!

Міниться все: і дружба, і світ, і взаємність...

І на якомусь етапі життя, ти зрозумієш, що був подразником для інших: подзвонити, зустрітись, поговорити, нагадати про себе, не забути привітати, щось попрохати зі взаємністю, щось зробити "просто так", адже те, що любиш робити - не віднімеш... Минає час, і з огляду на його біг, бачиш, як про тебе можуть і не згадати, не привітати, оцінити те, що ти робиш, не з позиції лояльності, хоча б "по старій дружбі", а з позиції критики, якогось невіглиства, що задаєшся питанням: невже ці люди коли-небудь тебе знали?
Світ міняється, люди змінюються і ти, на жаль, або на щастя, не той, що раніше!

Що вмієте робити?..

- Що вмієте робити?
- Можу копати... Можу не копати... Можу копати лежачи...
- ?
- ... але швидко засинаю!

Думки - не нові! Але...

Усі думки в переважній своїй масі - не нові. Але сам факт їхньої появи з вуст різних людей, свідчить про те, що вони є на часі.

Еліта, елітне, елітарне - не тільки як матеріальний, а й людський ресурс

Є елітні речі, такі як: Дольче Ґаббана, Версаче, швейцарські годинники, мечі самурая... Кожній речі є своє місце в статусі: оригінальний та рідкісний. А поціновувати такі речі можуть не всі. Бо ж не всім потрібні Дольче Ґаббана або швейцарські годинники. Іноді ці речі можуть бути переоціненні і мати надуту цінність, це коли попит перевищує пропозицію.
Існує в суспільстві еліта. Вона так само має цінність. Кожна одиниця - свою. З однієї сторони - історичну, з другої - сучасну. Американізація суспільства створила і створює ринок цінностей з перегином на "тепер і зараз", що переважно виражається в фінансовій складовій успішності: товару, послуги, людини, ідеї... Так от, ідею нині важко оцінити, поки її не випробуєш на споживачеві, як мірилі набутих цінностей. Але - але? Якщо ринок насичений?.. Якщо ринок ніколи не потребував чогось?.. Якщо нестача фахових знань не дає далекоглядної прозірливості. Якщо ідея так і залишиться неоціненою цим поколінням, а майбутні шукатимуть інших шляхів, коли, іронія долі, готове рішення може бути в минулому?.. В ідею, аби її досягти, треба вкласти певні зусилля, зокрема час і здобуті знання. Такі речі не в силах оцінити "бідна" людина, яка оцінює речі лише з "висоти" власного досвіду, адже для кожного існує своя висота цінностей, які вона може прийняти для себе.
Є елітні речі, є елітні люди, які їх створюють, а є елітні знання, які дозволяють продукувати нові ідеї. І неможливо оцінити нове, що не апробовано споживажем, неможливо оцінити старе, що не апробоване часом, який витрачають на вивчення ті, хто шукає нового - еліта, як людський ресурс. За розвитком економіки тієї чи іншої держави видно: де цей ресурс затребуваний або ним нехтують.

Олег Левченко. "Дерево в руках Бога..." (вірш)

Дерево в руках Бога
Як глина в руках Адама
Намалювали Бога на глечику
Назвав Адам дерево
Розіп'яли глечик деревом
Розлетілись скалки по світу
Точить дерево шашіль спокус
Шепочучи гострим пером
У вухо наївної Єви
17.04.18

Чому більшість "не бачить далі свого носа"?

Є люди, які нічого не бачать, хоча не сліпі. Вони просто не розуміють те, що бачать. Але є люди прозірливі, як правило, ці люди складають еліту, дехто йде в бізнес, але потрапляє у середовище різних матеріальних обтяжень, за якими людина вже не бачить для себе більшого призначення. Серед бізнесменів залишається частка, яка стає спонсорами, або, у більшій меншості - меценатами, філантропами. Більшість "тих, що бачать" складає творча еліта: артисти, письменники, художники, архітектори... І найкраща оцінка нашого часу - це домінування їхнього голосу в суспільстві. 

Прислухайтесь до них, вони мають ліпший погляд у майбутнє!!!

Любов росте на відстані! (Філософський погляд на вагу цінностей)

Що означає безкоштовно? Це означає - ніяк! Цінність послуги, товару, будь-якої іншої речі, яку важко означити словами "товар" або "послуга" - відсутня. Апріорі її не існує, тому-що її не бачать. Можливо, припускають про її цінність, але ніяк не можуть виміряти вартість. Подібна цінність може бути дуже близько, якщо не поряд, або на певній досяжній відстані, і навіть знаючи про це, її не бачать. 

Наведу приклад з власного життя: сім'я живе біля моря, хазяйка здає подобово квартири на літній сезон. Закінчується літо. Питаємо в неї: коли вона встигає купатися в морі?.. У відповідь чуємо, що від початку сезону не купалась жодного разу. Логічно запитати: чому? А відповідь виявилась проста: море - поряд і нікуди не дінеться... Так губиться цінність того, що поряд. А ті, хто не мають його під боком - платять за нього гроші. 

Любов (цінність) росте на відстані (рівень відсутності).

Ніколи не кажи, що ти хворієш!

Ніколи не кажи, що ти хворієш! Особливо тим людям, яких бачиш рідко. Зустрівши раз і запитавши наївне: "Як справи?" - достатньо обмовитися про стан свого здоров'я, як за півроку чи рік, а то й більше, зустрівши того ж знайомого, у нього, ймовірно, не виникне випадкове: "Як справи?" - очікуй: "Як здоров'я?.." А ти і відом не відатимеш: чому?!

Про реалізацію творчого потенціалу

Творча людина не лише шукає належної її таланту реалізації, але й місця, де б могла почерпнути натхнення. Не може така особистість бути в "сірому" місці, спілкуватися тривалий час з посередніми людьми, отримувати примітивну інформацію... Такі речі гнітитимуть і блокуватимуть "бачення" нового. Вони, як виняток, можливі лише на короткий час, аби постати в контрасті з внутрішнім світом, заради незвичних емоцій, що більше можуть внести сум'яття або ж протест.

Роби як краще!

Доволі цікаво виявляти певні риси поведінки, працюючи в колективі. Усі різні: один звик все робити сам, інший погоджується на підмогу, бо знає, що працювати з кимось легше, інші універсали: вміють підлаштовуватися до будь-яких обставин. Є ті, що не вміють, але вже щось спробували і готові давати свої рекомендації. Саме такі схильні "зриватися", як щось вже не по їхньому - для них інших варіантів для вирішення певних задач вже не існує. Мені у роботі з такими людьми подобається теза: роби як краще! І даю повну волю для самовираження в межах розумних норм. І всі людські стосунки сподобався-несподобався в таких випадках стають такими мізерними... бо ж чужим людям рідко, як вгодиш. 

Тут згадується давній анекдот: Чоловік все життя шукав ідеальну жінку. Якось запитали в нього: чи знайшов він її? На що він відповів: Так, знайшов! Але вона шукала ідеального чоловіка...

Природу успішності визначає гнучкість і не лише

Життя - це певна дистанція з перешкодами і благами можливостей. Якщо ти котишся з гори каменем, не обов'язково долетиш до підніжжя, можеш зачепитися за більшу перешкоду, або ж бути похованим під грудою собі подібних. Якщо ти сипешся з гори піском, у тебе є більше шансів досягти долу, але разом із тим розвіятися від вітру, загубитися поміж більшого і втратити власну цілісність. Якщо ти будеш водою, у тебе є всі шанси досягти підніжжя гори і, можливо, стати водоймою, але, за непогоди і кількісної меншості, тебе не врятує ні мороз, ні сонце. Краще вже бути каменем або піском... Якщо ти будеш зерном, у тебе будуть всі шанси пустити коріння і дати врожай, але стаючи більш корисним для життя інших, ти відчуватимеш свою слабкість перед зовнішніми загрозами. Ідеально, якщо ти зможеш бути і каменем, і піском, і водою, і зерном... Але так - неможливо. Але можливі риси, які можна перейняти від сили, якою володіє кожна тих речей. Наприклад, гнучкості, яка дозволяє поодиноким чинникам, що стоять на перешкоді, їх оминати або ж навчитися мати власну силу. Головне, рухаючись до мети, не охолонути в лід, не спинитися в болото, не розвіятися за вітром...

Дещо з колотеми пошуку "золотої середини"

Гріх - це не просто спокуса - це бажання більшого. Поняття гріха дещо неправильно тлумачать. Днем відліку виникнення гріха вважається здійснення потаємного бажання Єви з'їсти яблуко. Чи то було дійсно яблуко, яке стало винуватцем падіння на голову Ньютона, тлумачі Біблії пропонують вірити беззаперечно. Якусь дивну роль відіграв змій, який, як в казках умів говорити, або якимись знаками зміг "спокусити" обране з десятка ребро Адама - Вершину генетичної майстерності. Але при тому упускають момент, що першим розпіарив "яблуню" сам Бог, розповівши про її центрове існування в раю, а змій лише нагадав про сказане. Методи дії реклами очевидні. Так от, "бажання більшого", як виявилось, мав і Адам. А тут ще й третя "особа" робить рекламу - Єва. Так от, роль Ісуса Христа, що "узяв гріхи всього людства", на справді свідчить про ще один варіант жертви, усвідомивши яку, "грішник" має переломити себе в "споживанні", розкаявшись у надмірі, що виникають у житті. Тут легко згадуються новозавітні притчі та історії, пов'язані з життям "Спасителя". Не забуваймо, що такими рятівниками душ були і залишаються найкращі ягнята в юдаїзмі. 
Якщо провести паралель із останніми століттями нашої ери, бажання з'їсти "яблуко" у порівнянні з нещадним використанням природних ресурсів - це ніщо! Це просто красивий символ початку неконтрольованих бажань. З огляду на здобутки нашої цивілізації за ті ж 100 років, ми - невиліковні грішники. Але я не драматизую. Символи треба розуміти правильно і вони можуть вказувати на те, що надмір чогось рано чи пізно може призвести до того, що раптом можна опинитися за межами Бажань (Раю), зоставшись "гол, як сокол". Без "колу і двору" - "власного" (не свого) дому, що схожий на "Рай"...

Олег Левченко. Питний хліб Житомира (вірш)

Космічний кіоск
на вулиці
і-мені Корольова.
А на ньому
три рекламних сузір'я
"Питна вода"
"Хліб Житомира"
"На розлив"
... і крізь зоряне небо
проступають комети:
"Хліб-на вода"
"Хліб - на розлив"
"Питний хліб Житомира"
Одне виходить:
П и в о!
К в а с!

23 лютого 2018 р.

"Неприродно позанормові" або чому дехто виходить за межі усталених норм?

Школа / Життя - Вчить! Коли вчимося - помиляємося. І це природно. Бо не інакше, як вчимося на помилках!! Виходить так, що відмінниками стають ті, що навчаються поза системою оцінювання, йдучи за межі усталених норм. Неприродно позанормові. Отже, уся шкала успішності складається від самооцінки і вправності долати помилки.

Олег Левченко. Мелолотилка (вірш)

В скирту

Скриню

Спритно

Втнуто

В стінах

Стрінеш

Струни

Скронь

З валу

Впали

Палі

Йолі

Пазлам

Псальми

Пальми

Длонь

Січень 2018

Олег Левченко. "За межі фізичного часу..." (вірш)

За межі фізичного часу...
Природа речей комплексує.
Тюлені у ніжних обіймах
Нічого-таки не відчують.

Помітити можна, як тіні
Відходять ногами жирафів.
Хто мав бути поряд - насниться
Скелетом забутим у шафі.

Січень 2018