ФіLOsоХвічне БарбIQ 001

Життя не цікавить тих, хто його не розуміє.

070906

----------

"Согласен на медаль" - тепер виглядає, як профанація.
200219

Люди не готові приймати інших такими, якими вони є. Вони прагнуть підлаштувати їх під себе.
240219

Нас весь час випробовує життя мозковою зайнятістю. Про що ми думаємо, тим ми і є. І вся казуїстика в тому, що переважно ми думаємо не про життєві цінності, а про принципи виживання. "Виживання" у значенні "когось вижити" на свою користь. Ми не прагнемо досягти гармонії з живим (миром), ми шукаємо втіхи в (у)мер-тво(р-і/е-нні).
260219

Дивишся, а людина - примітивна! Та чого судити: ми самі маємо в собі іноді, або для когось примітивну людину.
200419

Бог у кожній частинці свого існування. Вбити живе в комусь - це вбити самого себе. І це торкається не лише Бога.
200419

Я є тим у майбутньому, які саме уроки виніс з минулого.
200419

Нам від дитинства розповідали, якими ми маємо бути. Що робити, як вірити. Що слова - це щось більше, а не просто механіка. В них сила для кращого освоєння розуміння.
180419

Велика сила: навчитися втрачати

Навчитися втрачати: дивитися на речі, як на минучі, такі, які не в силах вдержати в руці, навчитися зберігати і примножувати те, що не підвладне часові. Хтось, схопивши себе за голову заволає: так це ж неможливо! Ви коли-небудь замислювались: чому для Всевишнього в людських здобутках не цікавить питання примноження його матеріальних благ? Чому для нас у земному світі духовне і матеріальне не лежать рівнозначно на шальках терезів? Хоча б для рівнозначности гармонії цих двох світів?

Що означає "велике місто"?

Ви йдете на місцевий вокзал, придивляєтесь, принюхуєтесь... якщо бачите людей із непевною соціальною прилаштованістю, відчуваєте запах немитості та сечі... оце воно - Дух Великого Міста! Чомусь у селах та містечках ви цього не зустрінете. Може, там просто немає потреби для подібного розвою?

Сюжет короткометражного авангардного мультфільму "Будьте уважні!"

Говорить жіночка, безмірно і без кінця: тут, там, десь, далеко, близько... відстані міняються і нескінченно перемішуються, кадри накладаються, плутаються, а голос лишається незмінним. То тут, то там шумлять машини, у них, як і в неї свій характерний звук: жух, жух... Наче гонки болідів і нескінченний шум автостради поза містом. Що жіночий голос, що машин звучать рівнозначно. Вони змагаються: хто голосніше. Раптом звуки розділяються, що характерно має бути відчутно при стереозвукові, голос жіночки вже не просто голосно говорить, він кричить... Тут за нею спокійно їде заднім ходом спецмашина, яка видає характерний звук (пікання), а вона його не чує, він все ближче, а вона все ще кричить і не чує...
(Пауза).
Питання на весь екран:

ЩО ТРАПИЛОСЬ ДАЛІ?..

(Повільне згасання літер на чорному тлі).
У підсумку спливають наступні слова:

БУДЬТЕ УВАЖНІ

НЕ ЛИШЕ В РОЗМОВАХ

ІЗ БЛИЖНІМИ!!!

Сценарій до кліпу "Створення світу"

Падає глечик, показано, як повільно летить і розбивається на дрібні кавалки. Не видно в кого падає він із рук. Може бути так, що й в подальшому не видно жодного обличчя. Отже, має залишитись загадкою: хто розбив той глечик? Показують того, хто починає збирати (склеювати) кавалок за кавалком, кавалок за кавалком той самий глечик і короткими секундними кадрами врізаються, наче спогад, або роздум: як замішувалась глина, викладалась на коло, розкручувалась, акуратні пальці огортали її руками, змочували, починали надавати форму, як він витворився, як витинались паличкою риски, утворювався візерунок, як цей глечик ставили в теплу піч, запікали, брали до рук готовий виріб, розмальовували пензликом, покривали зовні глянцем, запікали знов, обливали водою, обережно, наче малу дитину, змочували вишиваним рушником, клали поверх марлю, наливали молоко, накривали білою полотняною тканиною, ставили на столі залитим сонцем. Покадрово перспектива зі столом збільшується (камера відлаляється), видно, як біля глечика лежить великий домашній хліб, до них підбігають з-над двору веселі діти, ламають по окрайцю житнього хліба, обережно беруть глечик, по черзі п'ють із нього молоко, зажовують хлібом, сміються і вибігають на двір, де за вікном видно їхню безтурботну радість причастя до життя. Їхні контури зливаються між собою і сонячним світлом, наче янголи, що обіймаються своїми білими крилами у веселому танці. По вікну пробігають тіні днів... на тому ж столі стоїть глечик склеєний із розбитих кавалків, наче далекий спогад про забуте минуле.

Олег Левченко. Сум недоказаного слова (вірш)

Твій голос обірваний сумом
недоказаного слова.
Твій намір пронизаний струмом -
приниженим зламом
струни.

Почути ближнього
більша за силу здолати жарт,
що виводить еґо
з леґо-гри,
де всі кубики,
як до одного,
а ти - інший.

Все перемелеться,
і порохи, як сніжинки,
матимуть відмінну форму.
...
лиш голоси світів і світла.

4 квітня 2019 р.

Олег Левченко. Тіні часу (вірш)

Дорогу переступили тіні,
впали під колеса
і побігли далі.
"Перевести годинники"
з часом стане архаїзмом.
А сонце, як завжди, вище
над людським пануванням!
Повернутися туди,
де залишив пам'ять
про свої тіні в минулому?!.
Згадати себе, якщо зуміємо
так легко, як із часом!

1-2 квітня 2019 р.