Кого можна назвати другом?

Багато кого можна назвати другом, але коли треба, умовно, занести фортепіано на восьмий поверх, чи всі зголосяться на такий подвиг, якщо у них є свої турботи, сімейні клопоти, музичні вподобання?

"Мало! мало! мало! Хочу більше!!!"

Таке враження, що наше життя
схоже на емоційну фразу: "Мало! мало! мало! Хочу більше!!!" Звідки виник такий безмірний спочивацький апетит? Живемо не те, що б у міру, або ж керуючись єдиним і наймудрішим - "достатньо!", а якимсь безмірним жлобством, так, наче всі, в тому числі й природа, винна все до останньої нитки.

Ми щоразу на собі переживаємо існування паралелького світу

.Але від початку, давайте без містики!
Ми живемо з людьми, які мислять не так, як ми, мають різне коло інтересів, організовують час і простір кожен по-своєму. Можливо, ми ближчі один до одного емоціями, але вони, знову ж таки, різняться. Це я примітив за собою, коли був у дельфінарії: одні глядачі були сповнені радості, а інші - співчуттям до виступаючих тварин. Я ж належав до других. Це все при світломузиці, радісних криках дітей і захопливого вереску від бризків води. Але мало хто примітив, як на початку, поки всаджувались глядачі на місця, дельфіни були безрушні та незацікавлені цікавістю інших.
Ми, як ті дельфіни, кожен живе в своєму "вакуумі", із якого можуть вирвати одним свистком дресирувальника, яким може бути будь-яка больова точка для людини: поїсти, поспати, любити, жадати, творити... й чим більш таких больових точок, тим більш ми різні, тому світи в кожного з нас паралельні, хоча й перетинаються щодня.

День Волі! Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не"?..

Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не", в супереч певним рекомендаціям: речі треба називати просто - ВОЛІ?! Тим більш, коли це коротке і прекрасне слово прочитується в нашому гербі. Але важко щось змінити, що з кожним роком стає тяглістю звички і підсолоджувати те все вивішуванням символів нашого стягу на "стіну" в ФБ, на власне фото, груди, живіт... То все добре, але не настільки практично, ніж в цей день всім, хто має, приміром, в фейсбуку напис свого імені та прізвища російською, замінити, як ту аватару, яка має потішити самолюбність, і назбирати "лайки", на український штиб. Тоді мої знайомі друзі не будуть з "ы", "...ой", "...ая", а матимуть красиві імена, як в українському паспорті на першій сторінці, або ж латинкою. Зробіть цей день знаковим! Зі святом!!!

Як у казці!

- Як життя?
- Як у казці!
- Зі щасливим кінцем?
- Ні! Чим далі, тим страшніше!!!

Міниться все: і дружба, і світ, і взаємність...

І на якомусь етапі життя, ти зрозумієш, що був подразником для інших: подзвонити, зустрітись, поговорити, нагадати про себе, не забути привітати, щось попрохати зі взаємністю, щось зробити "просто так", адже те, що любиш робити - не віднімеш... Минає час, і з огляду на його біг, бачиш, як про тебе можуть і не згадати, не привітати, оцінити те, що ти робиш, не з позиції лояльності, хоча б "по старій дружбі", а з позиції критики, якогось невіглиства, що задаєшся питанням: невже ці люди коли-небудь тебе знали?
Світ міняється, люди змінюються і ти, на жаль, або на щастя, не той, що раніше!

Що вмієте робити?..

- Що вмієте робити?
- Можу копати... Можу не копати... Можу копати лежачи...
- ?
- ... але швидко засинаю!