Вожді та раби

Були вожді (президенти, царі, королі, князі, фараони) та їх раби (селяни, робітники, вчителі, науковці). Рабство скасували, вожді залишились. Лишилось скасувати вождів. Чи не тоді створимо суспільство рівноправних громадян із рівноправними потребами та працею? 

Поляризація суспільства

Створюється поляризація суспільства штучно. Всі (свідомі) це бачать, аналізуючи події. Будь-яка полярицація створює енергію різниці потенціалів. Третя сторона знамає дивіденти з цієї різниці. Наприклад, так відбувається в електроніці - з електромагнітного поля добувається електрика. Щоб третя сторона не отримувала девіденти, "магніт" треба роздробити, створивши маленькі осередки суспільства, де вирішення проблем зменшуються до малого кола людей і не зачіпають все суспільство.

Друге життя

Дитинство: казковість.

Отроцтво: фантастичність.

Юність: романтизм.

Сім’я: реалізм.

Зрілість: прагматизм.

Старість: віра у друге життя...

Творці та споживачі або де золота середина?

Система творців і споживачів як ін янь. Має зберігатися баланс.
Мабуть, тут працює й правило Паретто - 20 % творці, інші 80 % - споживачі.
Якщо зростає споживацтво, процес творення спрощується, якість зменшується. Колесо Дао кривуляє.
Люди розуміють, що надлишок - це зайвий баласт. Крайність - теж.
Тому гармонія може полягати в 50/50 - скільки створив - стільки спожив.
Що робити з дефіцитом або надлишком? - Творити баланс! - рухати сили до "Золотої середини"!

Робота, яку любиш?!

Що ти любиш? - питають у людини без мрії.

- Їсти! - відповідає він.

- Що ти любиш? - питають у людини, що живе своєю роботою.

- Робити те, що я люблю.

- Чи ти будеш виконувати цю роботу? - питають в людини, яка нічого не здобула і якій немає що втрачати.

- Буду! - каже він.

- Чи ти будеш робити те, що не любиш? - питають іншого.
...

Звідти і формується "несистема", коли роблять некваліфіковані, а кваліфіковані роблять не за своєю професійною освітою.

Задоволені лише ті, що їдять.

Як здоров'я?

Ви зустрічаєте знайому людину, яку рідко бачите в останні роки. Питаєте: як справи, життя, що нового?.. Він відповідає: і про те і про се, згадуючи, що хворіє... А наша пам’ять схильна запам’ятовувати найнегативніші речі зі сказаного!
Минає рік, ви знову зустрічаєте свого знайомого. Яке перше питання ви поставите йому?
- Як здоров’я?..

Конфлікти починаються з відсутності діалогу

Можуть бути різні варіанти конфлікту, але все зводиться до одного - небажання чути один одного. Відсутність бажання говорити у співрозновника - питання часу, який мають сповнити вчинки. 
Ідеальне: діалог -> вчинки -> діалог -> вчинки -> і т.д.

Чому долар дорожче за гривню?

У різних країнах різні курси валют. Це зумовлено різними економічними і політичними обставинами, регіональними особливостіми тощо. Приміром, нині все прив’язано до долара, в Україні приблизний курс 30 грн за 1$ (округлюємо для простішого розуміння). Що в Америці, що в Україні живуть у переважній більшості однакові люди з + — однаковими потребами, мають + — однакові житлові умови тощо. Отже, чому долар дорожче за гривню? Відповідь криється в різних економічно-соціальних системах. Політичні системи показали, що “успішними” можуть бути як “американська демократія”, так і “китайський комунізм”. Ці дві економіки нині рівнозначні за лідерством у світі. Як наведений приклад, ці системи не найдосконаліші в ідеальному розумінні. Отже, є що вдосконалювати! Різниця систем вказує на різницю курсу валют. Це означає, що українська економічно-соціальна система в 30 разів гірша за американську або китайську. До Європи близько?

Чому світ ніколи не стане ідеальним?

Якщо зібрати групу ідеалістів, вони всі бачитимуть ідеал, як виростити з г... квітку, по своєму. І це буде тривати до тих пір, поки сама квітка не заявить про себе. Та й з'явиться не обов'язково там, де очікували.

Як мене звати?..

Називали якось Ігорем, Богданчиком... Я виправляв, казав, що - Олег. Згадував дівчину, що сильно образилась, коли я забув її ім’я, інша не образилась, а запропонувала назвати її так, як вважатиму кращим для неї, хоча й виправила на справжнє. Усе відносно. Собі в таких ситуаціях я казав: у дитинстві мене могли назвати й Ігорем і Богданчиком... Адже ніхто не питає нас у несвідомому віці: яке ім’я ми бажаємо? Як не питають: у яку школу ти підеш? Так от, ім’я, яке ми носимо, насправді не наше, а наших батьків, що першими нас уявили з тим іменем.

Як робити?

Якогось дня від народження сина Божого "слуга народу" запитав себе: "... А як робити?.." 
На що Бозя відповів: "Як для дітей, синку! Як для дітей!"

Ким є самогубець?

Самогубець не лише той, що наклав на себе руки, а хто зрікся свого внутрішнього покликання, спокусившись очікуваною перспективою швидкого вдоволення.

Яка різниця між гарним і геніальним письменниками

Гарний письменник той, що спонукає своєю творчістю до роздумів. Геніальний - той, що спонукає писати самому.

Бути письменником

Добре, коли пишеш, бо не можеш інакше. Добре, коли не пишеш, бо усвідомлюєш, що й так до тебе багато написано. Добре слово - вистаждане й коротке, аніж знечуле й порожнє. У словах ми знаходимо індивідуальність, усвідомлення, самоствердження, порив до дії, до роздумів, до мудрого мовчання. Тому письменник не виходить на трибуни, а тихо сидить за білим листком, клавою, піском на березі моря... і преображує світ із себе.

Не кажи "фу"!

Не кажи "фу" - ще доведеться їсти!

Слухати і чути

Чому Бог мовчить? У нього немає часу говорити, він слухає. Бажаючих поговорити з Богом ставало щораз більше. Згодом цю місію він частково поклав на святих, вони теж слухали. Коли їх стало замало, Бог розділив церкви між собою, щоб в кожній з них був свій сонм святих і мучеників. Зрозумів Бог, що то недобре, раніше сусіди просили-жалілися один на одного в молитвах, а тепер хори прихожан і півчих різних конфесій доводили бога до вільностей... У такі моменти Бог згадував, якою теплою і м’якою була в його шерехатих долонях, опісля днів і днів творення, глина. Як вперше вона заговорила, почала буди вдячною, а далі, щось в гармонії гармоній порушилось. Світ перетворився на вовків і вовкодавів, на богів і тих, а "що бог дав їм?"

Чому б не сидіти і слухати? Можливо, серед шести мільярдів живих душ знайдеться розумна голова і підкаже Богові, що варто зробити, щоб ми його почули!

"Виправданий" героїзм

Найкраще люди запам’ятовують скандали і драми, але мало хто хотів би бути замішаним у ймовірних історіях і пригодах, як правило розіграних на побутовому рівні. Лише одне може виправдати подібні піруети долі - героїзм. Всі мовчки киватимуть головою: "він так вчинив, бо він патріот", "він так сказав, бо він за правду, якою б вона не була", "він загинув з частю, знаючи, що захищає свою родину і країну", "він не скорився ворогові". І не судити і не судимим бути... Мало хто хотів би собі такої трагічної долі, багато хто "виправдовує" долю інших, розуміючи, що це лише одиниці, які власною кров’ю та тілами пишуть історію. Що в наших головах, пошрамованих спогадами та пам’яттю про інших? І розділяє, віддаляє, поглинає буття (я є) і пам’ять (був).

Книги, щоб вижити

І.Р.

Щоб вижити він продавав книги. Ті книги, що свого часу допомогли йому стати поетом. Як він тішився, коли письменницька спілка прийняла його в свої безмежні лави. Тепер здолати депресію розчарування допомагає велика бібліотека і щотижневі візити до "Букінста". На виручені гроші він купує "хліб" й проходить курс невідкладної психологічної терапії.

Прагнення свободи

Нехай страждатимемо від прагнення свободи, аніж царя-самодура!

Будь-де страждають однаково, та прагнення до світлих ідеалів ніколи не вкриє морок мовчазної згоди робити всупереч віри в себе.

Містечковий бізнес

Виробник. Замовники не працюють з нами, бо наші конкуренти дали їм кращі умови!

Аналітик. А може, це просто регіональне мислення та стереотипи, на зразок: "нема пророка в своїй вітчизні", "в сім’ї не без виродка"?..
Виробник. Скоріш за все замовник ніколи не працюватиме зі своїми, краще йому з чужими - з інших областей. Так повелось, що з нами працюють замовники з інших регіонів.
...

Замовник. Коли в нас з’являється об’єкт і нам необхідно шкидко зробити під нього обрахунок по підбору обладнання для нашої комерційної пропозиції, ми даємо запити всім виробникам, а їх небагато. Нам по фіґ, яке обладнання там буде, всі хороші! А тут бац! - серед виробників оперативно спрацьовує не свій (регіональний), а ті, що завжди поряд проконсультувати, хоча й з іншого куточка країни.

Аналітик. Чому свої до своїх - не патріоти? Регіоналізм і містечковість? Ні, це відсутність компетенції, відповідальності та професіоналізму. Вкотре: "Бла-бла..." або ж ринок сам вреґулює. Конкуренція - це справа не лише маркетингу, якості товару, але й професіоналізму.

Десь зверху забули, що в людей терпіння не вічне. Десь там думають, якщо народ мовчить (не мучить), то все ОК(ей). ОХ

...ей, хто був ніким!? Тепер "ніхто" - з горщиків два вершника - не торопають, скілько ударів пульсу в правиці народу...

Гех, не думають!

Коли в долоні мужика в руці закінчуються гроші... попросить чи вмордосить?
От у чім питаннячко.

Великі ідеали

Він робив маленьку справу і вірив у великі ідеали. Він не знав, що стоїть за процесом, коли заявка потрапляла до його рук, він не уявляв тих зусиль, що робилися до нього, він не уявляв того, що робилося після того, як він виконував свою частину роботи. Про великі ідеали він чув від... а з того, що чув - знав, а з того, що знав - переконував... І ставало так моторошно-затишно від "яблучка від яблуньки" зі своїм безпосереднім начальником. Отже, він і керівник - без посередників! Яка втіха, яка безмірність, яка чіткість... Яке все! Процес.

Дід Олексій. Історія перша

У діда було четверо дітей і багато внуків. Так багато, що іноді мені видавалося, що він нас і не злічить. Діда звали Олексій, його батька Петром, батька Петра Гнатом (Ігнатієм). Рід Левченків походить з м. Миропіль Романівського р-ну Житомирської області, де й народився дід. Його батько мав чудову жінку - Ганну, що народила п'ятеро дітей: Ольгу (1910), Григорія (1918), Олексія (1924), Бориса (1927), Віру (1930). Серед господарства мав власну ділянку землі та млин. Як на ті часи, сім'я вважалась заможною - весь статок добутий власною працею. У часи розкуркулення все було відібрано на користь створеного колгоспу. Після нищівного для сім'ї утиску з боку комуністичної влади та  забороною у видачі мешканцям сіл паспортів, неповнолітній Олексій їде в Житомир хоч на якісь хліба. На той час більші міста індустріалізовувались і потребували більше молодої, майже дармової робочої сили (мотивацією до праці мусила бути ідеологія). Мешканці сіл розуміли за невидачею паспортів безперспективність перебування в колгоспах, а з їх наявністю - більші перспективи в місті. Таким чином за пайку їжі у вигляді 200 грам халви Олексій мостив на свіжих пагорбах дрин вздовж прокладених залізничних колій. Де він жив і як виживав окремо від родини - невідомо. З часом, здобувши паспорти, сім'я повністю переїхала в Житомир.

На початку другої світової війни, після чергової окупації України, Олексій був примусово вивезений у Німеччину на трудові роботи. Потрапив у концтабір. Волею долі одному німецькому землевласникові (бауеру) потрібні були молоді та дужі хлопці для роботи на землі. За ними він і прийшов у концтабір. Припускаю для себе показові оглядини, що могли відбуватись під час зустрічі з присутніми наглядачами. Бауер вибрав для себе чотирьох, як виявилось згодом - одного українця (мого діда), одного росіянина і двох поляків. У роботі на бауера Олексій імпонував йому за любов до сільхозтехніки, зокрема перших машин і тракторів, що однозначно потребували до себе спеціальну вправність і майстерність. У ті часи в техніці більшості доводилось бути самоуками - фанатами своєї справи.
Ще при своїй дитячій пам'яті знаю, як він справно керував вантажівкою та обслуговував різну техніку. Дід вважав, що у хазяїна має бути все! Після війни водійська майстерність керування вантажівкою стала головним хлібом для родини. Коли в Житомирі відкривався "Облпотребсоюз" - дід був першим водієм, що без "такзваного досвіду" і посвідчення водія вмів керувати вантажівкою.

Повертаючись до подій у Німеччині, варто згадати, що Олексій більше здружився з росіянином - поляки ж тримались осібно. Коли йшов по господарству бауер, всі слідкували за його поглядом, де і що не так. Без знання німецької, прагнули вгадати ймовірне зауваження, на будь-який натяк - миттю бігли виправляти. За роки війни німець втратив всіх своїх синів, яких було мобілізовано на фронт... Як і в їхні родини, так і наші приходило одне горе... Хоч війна і створює кордони, але в питаннях людяності бауер проявляв любов до робітників, як до своїх синів, відірваних від таких же родин. По війні пропонував Олексієві залишитись і одружитися з його єдиною донькою. Мій дід повернувся в Україну.
Коли наші громадяни мали їхати з Німеччини в країну, що виграла з союзниками ІІ світову війну, їх застерігали, що на кордоні відбиратимуть всі речі, а по приїзді, як говоритимеш де був, можуть відправити в Сибір, як зрадника, незалежно від того, що був департований примусово. Відбулось перше, не відбулось друге. По тому, як на кордоні в Олексія відібрали весь одяг, що був виданий перед від'їздом з Німеччини - це стало "хорошим душем" "теплого прийому" своїх громадян на всі роки - за любов до землі, до якої ти прагнеш повернутися, до своєї родини, яку не забув. Тут залишались батько, мати, брати і сестра. По приїзді Олексій навчився мовчати. Для влади, на питання: "Де був?", - казав, що "в партизанах". Перевірити ніхто не міг. Навіть коли одружився, жінка перші роки не знала всієї біографії чоловіка до пори, поки не приніс фотографії, зроблені в Німеччині, зі словами доставити до сімейного фотоальбому.