У діда було четверо дітей і багато внуків. Так багато, що іноді мені видавалося, що він нас і не злічить. Діда звали Олексій, його батька Петром, батька Петра Гнатом (Ігнатієм). Рід Левченків походить з м. Миропіль Романівського р-ну Житомирської області, де й народився дід. Його батько мав чудову жінку - Ганну, що народила п'ятеро дітей: Ольгу (1910), Григорія (1918), Олексія (1924), Бориса (1927), Віру (1930). Серед господарства мав власну ділянку землі та млин. Як на ті часи, сім'я вважалась заможною - весь статок добутий власною працею. У часи розкуркулення все було відібрано на користь створеного колгоспу. Після нищівного для сім'ї утиску з боку комуністичної влади та забороною у видачі мешканцям сіл паспортів, неповнолітній Олексій їде в Житомир хоч на якісь хліба. На той час більші міста індустріалізовувались і потребували більше молодої, майже дармової робочої сили (мотивацією до праці мусила бути ідеологія). Мешканці сіл розуміли за невидачею паспортів безперспективність перебування в колгоспах, а з їх наявністю - більші перспективи в місті. Таким чином за пайку їжі у вигляді 200 грам халви Олексій мостив на свіжих пагорбах дрин вздовж прокладених залізничних колій. Де він жив і як виживав окремо від родини - невідомо. З часом, здобувши паспорти, сім'я повністю переїхала в Житомир.
На початку другої світової війни, після чергової окупації України, Олексій був примусово вивезений у Німеччину на трудові роботи. Потрапив у концтабір. Волею долі одному німецькому землевласникові (бауеру) потрібні були молоді та дужі хлопці для роботи на землі. За ними він і прийшов у концтабір. Припускаю для себе показові оглядини, що могли відбуватись під час зустрічі з присутніми наглядачами. Бауер вибрав для себе чотирьох, як виявилось згодом - одного українця (мого діда), одного росіянина і двох поляків. У роботі на бауера Олексій імпонував йому за любов до сільхозтехніки, зокрема перших машин і тракторів, що однозначно потребували до себе спеціальну вправність і майстерність. У ті часи в техніці більшості доводилось бути самоуками - фанатами своєї справи.
Ще при своїй дитячій пам'яті знаю, як він справно керував вантажівкою та обслуговував різну техніку. Дід вважав, що у хазяїна має бути все! Після війни водійська майстерність керування вантажівкою стала головним хлібом для родини. Коли в Житомирі відкривався "Облпотребсоюз" - дід був першим водієм, що без "такзваного досвіду" і посвідчення водія вмів керувати вантажівкою.
Повертаючись до подій у Німеччині, варто згадати, що Олексій більше здружився з росіянином - поляки ж тримались осібно. Коли йшов по господарству бауер, всі слідкували за його поглядом, де і що не так. Без знання німецької, прагнули вгадати ймовірне зауваження, на будь-який натяк - миттю бігли виправляти. За роки війни німець втратив всіх своїх синів, яких було мобілізовано на фронт... Як і в їхні родини, так і наші приходило одне горе... Хоч війна і створює кордони, але в питаннях людяності бауер проявляв любов до робітників, як до своїх синів, відірваних від таких же родин. По війні пропонував Олексієві залишитись і одружитися з його єдиною донькою. Мій дід повернувся в Україну.
Коли наші громадяни мали їхати з Німеччини в країну, що виграла з союзниками ІІ світову війну, їх застерігали, що на кордоні відбиратимуть всі речі, а по приїзді, як говоритимеш де був, можуть відправити в Сибір, як зрадника, незалежно від того, що був департований примусово. Відбулось перше, не відбулось друге. По тому, як на кордоні в Олексія відібрали весь одяг, що був виданий перед від'їздом з Німеччини - це стало "хорошим душем" "теплого прийому" своїх громадян на всі роки - за любов до землі, до якої ти прагнеш повернутися, до своєї родини, яку не забув. Тут залишались батько, мати, брати і сестра. По приїзді Олексій навчився мовчати. Для влади, на питання: "Де був?", - казав, що "в партизанах". Перевірити ніхто не міг. Навіть коли одружився, жінка перші роки не знала всієї біографії чоловіка до пори, поки не приніс фотографії, зроблені в Німеччині, зі словами доставити до сімейного фотоальбому.
Немає коментарів:
Дописати коментар