Як мене звати?..

Називали якось Ігорем, Богданчиком... Я виправляв, казав, що - Олег. Згадував дівчину, що сильно образилась, коли я забув її ім’я, інша не образилась, а запропонувала назвати її так, як вважатиму кращим для неї, хоча й виправила на справжнє. Усе відносно. Собі в таких ситуаціях я казав: у дитинстві мене могли назвати й Ігорем і Богданчиком... Адже ніхто не питає нас у несвідомому віці: яке ім’я ми бажаємо? Як не питають: у яку школу ти підеш? Так от, ім’я, яке ми носимо, насправді не наше, а наших батьків, що першими нас уявили з тим іменем.