Мислити самостійно

Можна вчити так, щоб все сказане приймали на віру, а до іншого ставитись категорично, як до чужого. Тут чудовим для нас прикладом є релігійні школи та радянська система освіти, що частково відійшла в минуле. А можна вчити (навчити - дати навички "вміти") так, щоб мислити самостійно. Це означає не просто приймати власне рішення, це означає брати за такі рішення на себе відповідальність - мислити критично - не приймати сказане на віру - вірити у те, чого став свідком - сумніватися в переконаннях інших, поки не знайдеш (опинишся) "під-твердження(м)". 

Нині важко внести в освіту подібні навички вміння, а також, незалежно від наставника, по-своєму розуміти тексти, картини, музику, людські якості, природу речей, добуті людством та кожним особисто цінності... 

Таке враження, що сучасні проблеми, як пережиток минулого, виникають з того, що одноосібне рішення тримається на колективних переконаннях. Це так, коли немає з кого спитати: хто винен. Цим чудово користуються політики, міняючи політичну риторику від змін в суспільстві. Або інша крайність: "запав" слухач на одного виконавця й баста! - решту не сприймає, бо для нього це свого роду "єдиний шаблон" для розуміння інших. Або, ще й такий приклад: чому ми "не любимо" оперний спів, балет, мистецтво чужих народів? Бо ми його не розуміємо. Чому? Ще зі школи нас не навчили розуміти інше, іншість, інакшість - відмінність від себе. Нас навчили розуміти своє і шанувати добуток спільного колективу. Іншими словами не бачити далі власного носа - мати "вмонтовані в голову" шори, що обмежують світ і його сприйняття. Якщо вже так склалося, і когось не приваблюють інтереси інших, добре "відійти в тінь", світ не тільки те, що про нього думає одна особа.

Ким себе уявляє дитина? З власного досвіду

Пам'ятаю, коли моя донька навчилась говорити і на питання "хто вона?" - підбирала під себе певні тотеми - героїв з прочитаних казок, найдовше вважала себе  Білочкою, у то й же час маму називала Лисичкою. Усі вподобання ґрунтувались на дитячій уяві про ту чи іншу пухнастість тваринок. Так само й тато міг бути Зайчиком або ж добрим Вовчиком, як у мультфільмі "Капітошка". Найцікавіше, що після того, як донька тривалий час називала себе Білочкою, якогось дня кардинально поміняла думку, заявивши, що вона Метелик... Після прочитання книжечки про Святого Миколая та віршиків з "крилатою" тематикою, припустила можливість бути подібною до Янгола... Так, як Янгол - нетілесний образ, що своїм походженням причетний до містики і не належить до світу живих істот, ми трохи розвіяли подібні дитячі асоціації, а разом з тим своє здивування, що межувало з побоюванням... Адже погодьтеся, трохи моторошно звучить від дитини: "я - Янгол!" Врахувавши усі очікування і побажання батьків, дитина приміряла до себе образ Феї... Переконавшись у прихильності до такого образу, Фея ставала Принцесою... Вона вже перевдягалась, одягала корону, просила щось для себе виготовити на зразок намиста. Виявляючи часткову залежність своїх мрій від зайнятості батьків, починала сама вирізати з паперу і ліпити з пластиліну різні прикраси. Уже уявляла себе Королевою... Але тут батьки знову внесли своє роз'яснення, що Королевою стають в зрілому віці. Дитина розчарувалась, що їй вже ніколи не мати крилець, як у Метелика; як у доброї Феї, що прилітає і виконує бажання; як у Принцеси, на кшталт Дюймовочки, якій були даровані крила після усіх випробувань долі... 

У 4 класі, після довгих експериментів з активними учнями, вчителька обрала Ярину за старосту, як дитину, що вміє своєю поведінкою "бути прикладом для інших". Коли йшла в 5 клас, і це вже була інша школа, посеред навчального року в класі виникла пропозиція переобрати старосту, адже багато дітей вважали цей статус за особисту честь перед всім класом. Ярина заявила вчительці, що вона не хоче, щоб її кандидатуру ставили на голосування. Вчителька була подивована і в той же час висловила своє розуміння такого вчинку. Дитина не тільки переросла крильця, але й бажання бути над всіма королевою...

Де пролягає межа відкритості?

Коли ми пишемо в соцмережах, зважаємо на думку наших реальних і потенційних читачів. Коли ми пишемо особисте - цікаво судити (оцінювати), де пролягає межа відкритості. Тут мова йде не про правду, а ступінь щедрості розповідати всім про все. Тут гарним прикладом може бути тема сексу, на якій завжди можна зробити скандал і заробити гроші. Так от, психіатори заявляють, що відсутність межі у сексуальній відкритості - це вже хвороба. А де є межа в соцмережах? А скільки на відсутності меж заробляються гроші? Межі та мережі... Тероризм (смерть), голодування (дистрофія), алкоголізм і наркоманія, людські слабкості (лінь, азарт, солодке, алкоголь), прагнення надміру (все й одразу). Нині великі та розвинені країни кожна по своєму бачить небезпеку в відкритості й роблять обмеження на певні соцмережі або їх заборону. Наприклад, рішення Німеччини карати соцмайданчики за розповсюдження тероризму. Отже, світ має навчитися виявляти мову ненависті. Це не просто алгоритми, що мають працювати в інтернеті на випередження, а "увімкнені" мізки читачів, слухачів, глядачів, що вміють такі речі свідомо виявляти.

Чому декому важко перейти на іншу мову?

Чому декому важко перейти на іншу мову, зокрема з російської на українську? Питання в соромі. Зараз для молоді соромно спілкуватися мовою агресора. А старшому поколінню, маючи психологію "вирощену" совдепівською владою, соромно "ставати" "селюком", та вже й пізно. Роками радянському громадянинові вкладалась різниця в соціальному статусі вихідців з села і міста, де мовою села була українська (або інші мови союзу), а міст - російська як мова кращих зарплат і соціальних гарантій. Соромно - це в тій же категорії, що не хочеться. Не хочеться бути подібним до... Саме тому любов до мови можна прищепити зняттям бар'єрів сорому і більших підстав для пишання і хотіння нею спілкуватися. Питання популяризації рідної мови - це одне з базових завдань державотворення.

P.S. З дитинства знаю сім'ю, що переїхала ще в радянські часи з села в місто, з метою працювати на заводі, бо оплата була в рази більша, аніж на землі. Перейшли з української на російську, дітей вивчили в російській (російськомовній) школі. Коли я був у них вдома, мене здивувала відсутність бібліотеки. З усіх книг найбільше було шкільних підручників...

Провокативне. Подобається? Готові платити?..

Цікаві два питання: що нам подобається і за що ми готові платити?

1. Вам подобається поезія? 

2. А яку поетичну книжку ви останній раз купили?

(На прикладі поезії можна фурмулювати питання "подобається? / готові купити?" - картини, ужиткове мистецтво, музика, театр, концерт, екскурсія музеєм, подорож)

1. Вам подобаються політики? 

2. А скільки своїм часом ви готові за них платити? Скільки ви готові віддати грошей, щоб послухати політика???

1. Ви читаєте новини?

2. А скільки корисної (життєво необхідної) інформації ви виносите з неї?

Тут можна вийти за межі "подобається? / готові купити?", сформулювавши питання як "купили? / користуєтесь?" Наприклад: навчальні програми, спиці для в'язання, інструменти для різьбярства, кросівки для бігу, шведську стінку, що стала вже вішалкою для сушки речей...

Цікаво, що "подобається" - це нейтральне слово, бо до покупкок (остаточного вибору) спонукає або любов, або біль. І після такого розуміння речей інакше сприймаються подібні й нові питання: 

1. Вам подобається поезія?

2. А яку поетичну книжку ви останній раз читали?.. 

1. Вам подобається спорт (красиве тіло, пластика)? 

2. А які ваші особисті досягнення?..

... питання для роздумів, а не самобічування :)

Недо...

Ми живемо в часи гібридної війни, іншими словами: недовійни.. Псевдо (недо) демократії, де корупція, олігархія, реформи, релігійні вияви "уживаються" з волевиявленнями і законами, що для одних писані, а для інших - ні. Десь частково, а для декого й все - інтуїція ставить під сумнів. Починає розглядати під лупою не просто предмети, а взаємозв'язки з іншим оточуваним, можливо, ще до кінця не усвідомлюючи цього. Наприклад: наш рівень довіри до людей, як і до якості товару нині - невисокий. Чому? А ви впевнені у своїй максимальній підтримці іншими? Звісно, якщо ви не є винятковою особистістю. У відповідь: чому й вам проявляти ініціативу? Все одно вона карана!!! Чи не так?.. Тому, якщо почати розкладати суспільний стан по поличках, то виявиться, що над нами недозаконодавчий орган, недовиконавча влада, недопенсія, недозарплата, недогарантії соціального захисту, недореформи... І все так нібито пишеться правильно, але на практиці не діє. Чому? Діємо не на всі 100! Ініціативи мають іти від більшості (надміру серця), а голова боліти не народу, а його лідеру і обранцям, якщо ж вони захотіли бути "обраними" і йти на "жертву". А може це такий собі вічний "перехідний період" в якому безліч і безліч "переходів" (вимушених жертв), розкиданих по лабіринту, як спогади про нездійсненність очікуваного, коли визнаєш свою безсилість на півдорозі?..

Зерна правди

А чому б не хліб правди? Чому доводиться тішитися малим? Так, десь вислів: "зерна правди" - це збірний образ, щось таке, що має потенціал до росту. Паралель виникає з афоризмом Козьми Пруткова: "Дивись у корінь!" Сама суть, сіль, плоть... Щось таке, що має потенціал, а ми його не бачимо. Можемо знати, але говорити лише про те, що на поверхні - очевидне. Отже, іноді говорити не цілком правдиво... Ну, якось так  виходить... А є ще "крихти правди" - це коли Правду з'їли... очевидно всю. 

... тілоїдне не серцевидне.