Щось більше, аніж просто слова

Будова. Багатонаціональна співпраця. Підходить румун і щось голосно каже до того, хто стоїть на високій конструкції. Чи земляк мав його почути, чи поляк - не ясно. Він бачить, що його не почули, перекрикує загальний шум, потім жестом показує "подзвонити", бачить, що його зрозуміли, показує "ок" і йде. Тієї миті я осягнув, що мовлення недосконале, воно слугує лише для спілкування на коротких відстанях, а різні технології, такі як зв'язок, не просто спрощують наше життя, а привчають (узалежнюють) людину не чути щось більше, не помічати "тишу", мінливість наповнену мислеобразами. Здобуваючи одне в технологіях, ми атрофуємо власне вміння від-чувати над-можливе. Втікаючи від себе, нові технології, як костури, поки не дають тілу й душі сповзти долу. Як один із прикладів, у цьому ж контексті, мультімедія "створена" для того, щоб "віддалити" нас від реальної (видимої наживо) дійсності. Ми все менше осягаємо глибини свідомості, а все більше накопичуємось тілесними втіхами. Після чого з'являється відчуття розчарування (ошуканості), спустошення (депресії), неповноцінності (незатребуваності). Аби не перекреслити сказаним новітні досягнення людства, варто додати, що безмір технологій дозволяють розширювати можливості, розвивати себе різнобічно, усупереч тяглості людської психіки "западати на щось одне", "рухатись по зачарованому колу". Так стається від нашої душевної бідності й небажання пізнавати світ у всій своїй різноманітності. Не забуваймо старі істини, коли все: "добре - в міру", "пізнається в порівнянні", а "світ (на чомусь одному) не зійшовся клином".