Готові тлумачити? Як ми розуміємо інших

Ми настільки постійно мислимо власними штампами (готовими тлумаченнями) і упереджено готові до подібного від інших, що діалоги краще зводити до мінімумів, аби не наражатися на неочікуване. Але це, для порозуміння двох сторін, не рятуватиме подальші стосунки. Тут у суспільства формується рівень довіри. Наприклад, візьмемо будь-яке слово... Воно обросло для кожного безліччю почерпнутих бозна-звідки тлумачень, сформованого "авторитету" власної думки і готових мислеформ. Найстрашніше, коли все це перемішується з людьми, подіями, емоційною упередженістю, з метою самозбереження. Звідси з'являється недовіра, для декого "гнучкість": це скажу, а тут змовчу... Постає так, що кожне слово і думка не претендують на математичну точність, ними можна зачепити будь-кого, будь-як, у будь-якій ситуації. І коли публічній людині треба говорити однозначно, захисний механізм "говорити правильно (продумано)" має працювати однозначно. З уст однієї людини не має бути подвійного тлумачення, при тому, що ця людина може знати й бути готовим до варіацій інших штампів, різних інтерпретацій і найважливіше - передбачуваних висновків. Як у шаховій грі.  Тільки тут слова не обмежені масштабом дошки і кількістю клітинок.

Наприклад, ми кажемо: "націоналізм" або ж "анархізм", а може "капіталізм"?.. - і в кожного постає ряд різних думок прочитаних / почутих / почерпнутих з різних джерел, і серед них одна своя. Як спілкуватися з опонентом? "Промацати" ґрунт, яку людина займає позицію?.. Людина вже програватиме у своїй однозначності. Слова можуть мати первинне значення, відтінок уживання в мові, а решта - його нівелювання. Це так, як з народу: чому в старої людини так не палають очі, коли розповідають про любов? Бо все давно почуте, побачене й пережите, іншими словами, зітерте (перемелене на порох). Тому й сиплеться все старе, й ті ж слова, що пережили своє народження. Щоб творити новітнє, треба говорити новими словами.