Чудовий приклад, що стверджує: дитина, народжуючись у цей світ, не володіє сприйняттям дуалістичного світу. Якби така дитина потрапила б на іншу планету з іншими устроєм буття (наприклад, три сонця, чотири місяця, не зрозумілі для нас (землян) соціальні правила тощо), можливо, світ для неї був би цілком іншим. Мінімум це видно за вивченням літер, коли дитина не бачить різниці ліво-право і може їх писати довільно в обидва боки, але коли устилить сприйняття, також не розуміє чому одна і та ж літера прописом читається у різних випадках (наприклад, кирилиця-латиниця) по різному.
03.05.25
Схоже, що моя філософія розуміння світу схиляється до того, що загострення всіх протистоянь напряму залежить від свідомого збільшення контрасности дуалістичного сприйняття світу. Головним інструментом тут виступає дурість, одягання її в шати правди, та пропаганда з маніпуляцією, що все це саме так має бути "заради світлого майбутнього". Отже, люди готові купуватися на таке ціною реального добробуту, гостро переживаючи кращий досвід безповоротного минулого і ще нездійсненного майбутнього. Ліки: мінімізація пропаганди, глобальне зменшення контрасности "свій-чужий", адже "всі ми пливемо в одному човні" та збільшення уваги на реальному добробуті та вирішенні життєвоважливих проблем сьогодення. Якщо брати реалії війни росії проти України - стримання ворога і є тією мінімізацією проблеми, якою б вона глобально не виглядала.
03.05.25
Як порушено інститут авторитетів? Приміром у короткому виступі хтось каже: "ця книга погана" і нині достатньо медійности, аби поширити цю думку. Слухач із-за повторів сприйме цю думку, як однозначну. Але мало ким враховується авторитет цієї людини: її компетентність у темі, визнання іншими авторитетами, науковість, реальний вклад у розвиток. Звичайному громадянину достатньо фактаж: "я це вже десь чув", "один блогер стверджує...", "кажуть і таке...". Іншими словами: "Одна баба казала". В реальному житті це виглядає так: достатньо публічности, бути милим і успішним у певній галузі, а чи зуміє така людина досягти успіху в галузі, що виходить за межі її компетенції? - "життя покаже". Така ненауковість призвела до того, що не один політик, бізнесмен абощо наступив на граблі своєї наївности, а простий люд повірив у "світле майбутнє" навіть ціною життів.
08.05.25
Таке враження, що для заспокоєння близької мені людини треба буде подарувати карусель з рожевих поні, а то запрягаємося в це життя, як "колгоспна коняка, що так ніколи й не стане її головою".. (Все по колу та по колу).
... А у продажу таких каруселей - не знайшов!
10.05.25
Чим глибше в роки минулого, тим більше люди мали плинне (стале, безперервне) мислення, більш підпорядковане релігійному сприйняттю та організації світу. Десь від початку індустріалізації, модернізму та революцій мислення ставало непевним у своїй плинності, а нині, із розвоєм інтернет-технологій - більш хаотичним і мінливим. Вже можна стверджувати, що як колись тіло страждало від неконтрольованого забруднення навколишнього середовища, так і нині мозок від новітніх технологій - ментальним сприйняттям світу.
13.05.25
Таке враження, що уві сні існують якісь конкретні місця для "переходу" (приміром: втеча в новий сюжет) і вони можуть бути доволі особистими. (Дещо подібне давно читав у Артема Драгунова). Це як чисельна різноманітністю виставка картин, а на ній можна "залипнути" лише на кількох творах, які можуть вразити і створити в житті певну "точку відліку"...
13.05.25
Нині доволі широко можна зустріти думку, як ринки світу час від часу стрворюють "мильні бульбашки". Ті, що це розуміють, на тому заробляють, а крайніми, хто врешті-решт оплачує рахунки, є прості люди. Цікаво, що зараз ми є свідками створення нового роду "бульбашок" - інформаційних. Донедавна: чого варта сила Голувуду? А чого варта пропагандистська машина росії? Але прості, за своєю природою наївні росіяни з жертовною радістю вірять у свою "обраність" бути великим народом, коли по факту навіть і не замислюються у арифметичності своєї меншості, хоча б у порівнянні з чисельностю населення в Китаї. Вони не в силах уявити, як це жити нормальним повноцінним життям, як європейці чи американці.
13.05.25
Спостерігаю за собою, що мені подобаються сюжети та історії пов'язані з масовим досвідом, переважно з релігійним підтекстом та, бажано, з динамічним розвитко подій. Чому? - такі продовження сюжетів виникають у снах.
15.05.25
Цікаво, що людині досить візуальних "няшек" і це вже її мотивує діяти далі.
16.05.25
Колись зауважив, що в моїх снах практично відсутня росія. За повних сім років, як пишу сни, лише два рази. Нещодавно переглядаючи одне інтерв'ю про світогляд українців, виявилось, що в більшості з нас такої країни просто не існує.
16.05.25
Цікаво, що одні і ті ж гормони, що відповідають за страх, тривогу, збудження, так само відповідають за виникнення інших, вже приємних відчуттів, а заразом керують мозком. Отже, вкотре знаходжу підтвердження своєму твердженню, що "світ" не ділиться на умовне "чорне і біле", а має свій початок і кінець. Так, наче контрастами керують почуття, а мозок створений для того, аби надавати цьому процесу початок, пришвидшення чи гальмування та кінцеву зупинку.
16.05.25
Чому ми вивчаємо історію з позиції здобутого успіху, а не пережитої травми? Якщо подивитися на історію людства з такої перспективи, це була б разюче інша історія від тієї, яку ми знаємо. Так, це болючий і неприємний (сумний і печальний) для багатьох досвід. Але з психологічної точки зору таке варто усвідомити і пережити, аби до таких помилок ніколи не повертатися. Більшою мірою українська історія ілюструє такий досвід, а чи знаємо так історію інших країн, чи в наш час з "американською мрією" її вже ніхто не напише?..
16.05.25
Працюю з філіпінцями, питаю: якого віросповідання? За іменами та прізвищами можна було б навіть припустити, що є іспанцями. Питаю, чи ходять в Польщі до костелу? Відповідь: ні, але показують руками, що моляться вдома перед сном. Звісно ж: який сенс їм іди до храму, коли вони навіть не можуть висповідатися хоча б англійською мовою? Тоді у мене виникла цікава думка: а чому б новообраному Папі римському, американцю за походженням, не ініціювати за тенденцією росту мультикультурности в Європі таку можливість для багатьох англомовних іноземців? Це ж який "бонус" в розвиток церкви!?.
19.05.25
Що є початок і кінець? - "Від любови до ненависти один крок" - і кожен це розуміє по своєму... але розуміє!
20.05.25
Працюю з філіпінцями і розумію, що вони настільки ж кмітливі та спритні, як і європейці. (Можливо, варто взяти до уваги, що саме ці хлопці за віросповіданням є християнами). Цікаво, наскільки вміння людини робити одне і теж за різних обставин, опинившись в іншому краї, визначає фінансовий "успіх". Приміром достатньо назвати якусь річ цінною, запустити для цього механізми реклами і "вуаля" - ти найбагатша людина, живеш у найбагатшій країні абощо. Наприклад, яка цінність такої валюти, як долар? Цінність, що вона є головним банківським резервом для багатьох країн, а на підстав неї укладаються міжнародні договори... а хто визначив ці правила? Отож! Наприклад, українська земля, вона є найродючішою в світі і як "біг-мак" є в Україні недооціненим. А як художні картини, що раніше були маловідомими набули світової слави? Досить було їх пару разів вкрасти, заговорити про них, знайти, вчинити над ними якусь наругу, відреставрувати і вкотре "вуаля"... Наприклад, для деяких суспільств існує наратив цінности бути білим, найбільш поширена тема в Америці далекого минулого, якщо й не відголосками донині, якщо вже чорний, то хоча б трохи біліший... або, як у Японії - вибілення шкіри, як символ приналежности до верхніх прошарків суспільства. Хто ж усе ж таки визначає, що є ціннішим, а що ні? Дити спочатку узагалі цього не розуміють, а які ж переконаними стають, як дорослішають. Хто має право встановлювати межі? "Чорне і біле" - це межі, а "початок і кінець" на цьому тлі - це, наче структуроване безмежжя, де "всьому є свій край".
20.05.25
Спостеріг, що інтелект людини досить побачити лише за її вмінням не боятися фантазувати про майбутнє. Звуження інтелекту можна виміряти її розмовами на тему, як було добре в минулому. Перші не бояться зупинятися на досягнутому, а другі бояться втратити те, що вже мають. Перші бачать свободу в пізнанні, а другі - в своїх слабкостях. Перші говорять сміливо та деталізовано, а другі - загально та поза очі адресата. А є й леоніди даниловичі, що "між крапельками"- це вже дипломати та посередники між першими та другими. Їм дістається найбільше, адже "завжди має бути крайній", хоча вони арбітри, секунданти, модератори... Просто свисток в зубах не дозволяє одним набути більшої переваги над іншими. "Ось так і живемо, любителі шампанського марки «Іх штербе»" (цитата з творчости Юрка Ґудзя).
21.05.25
Вирішив поцікавитися: що вигідніше газ чи електроенергія? Виявилось, що газ, але якщо споживач стане перед вибором: який купити чайник? - обере електричний. Відповідь проста: людина обирає не так електрику, як швидкість приготування. Тут і виникає алюзія на наше сьогодення: ми обираємо швидкість, а за неї треба платити! Технологічний прогрес і його реклама підштовхують нас отримувати задоволення все швидше і швидше, і ми за це переплачуємо. Ми навіть не усвідомлюємо де у вартості товару вже закладена ця швидкість. Саме тому, наприклад, у Європейському союзі для деяких мешканців праця в одних країнах є вигіднішою, аніж у своїй, але з тієї ж причини там живуть швидше. Добре це чи ні! - час покаже. Але як-не-як укотре повторюсь: "Усе не з'їсиш"! (Добра була б назва книги для таких роздумів ;)_)
21.05.25
Що таке релігія: це вивчення, поклоніння і повтор, і знову повтор і знову... пройденого матеріалу. Для декого цього в житті достатньо. Не треба ходити навіть до храму аби бути релігійним, це так само, що бути фанатиком якогось спортивного клубу, музичного гурту, навіть одного артиста. Це все та ж релігія, коли своє життя замикаєш у повторі пройденого матеріалу. Свобода від релігій - це нескінченне пізнання розумом, серцем, тілом безлічі можливостей, що дарує нам світ; незаангажування в щось одне, де ходитимеш усе життя по пройденому колу.
22.05.25
Люди вірять в містику до тієї міри, доки не спроможні збагнути невидиме і невідоме. І наскільки ж залишатиметься сумнівів, настільки зостане не до кінця пізнаним світ. Якщо з матеріальним світом можна більш-менш впоратися у цьому питанні, то з почуттями і світом емоцій - ні. Чому? Від них і залежить!
23.05.25
Уже й не виникає сумнівів, що цивілізацію переможе дурень у костюмі дипломата.
23.05.25
Уявімо, що в людині від природи закладений механізм на самознищення, але його прагне розтягти в часі та перетворити в задоволення..
23.05.25
Наскільки людина зуміла привчитися жити в тоталітарному світі, настільки мислити категоріями вголос і про себе, коли дві системи: для інших та в собі. А може весь світ - це великий проєкт, де два бога, які конфліктують між собою: природи (має бути так, як роблять інші) та емоцій (так, як буде комфортно у особистому просторі).
23.05.25
Записую за собою спостереження і розумію, що не завджи в тому можу бути на 100%. А як висновок розумію, що людина навіть може й збагнути свої слабкості, вивчити їх і навіть написати про це книжку, але навіть при цьому ніколи не зможе їх подолати наповну.
23.05.25
Можна узагальнити багато речей і зробити з цього однозначні висновки, наприклад, фраза з Біблії "Суєта суєт" або в іншому перекладі "Марнота марнот", але якщо виокремлювати якісь речі з цих марнот, наприклад, мистецтво прекрасного, то все не настільки видається однозначним і спрощеним.
23.05.25
Раніше суспільство очікувало знання, в школах вимагали все заучувати напам'ять, від науковців - мінімум очікувались знання енциклопедичні... Прийшов інтернет - вміння знати все напам'ять стала мало затребуваним явищем. Не треба слухати науковця, який розповість щось на вузьку тематику: для більшости зацікавлених досить зазирнути у Вікіпедію... Тепер набирає обороти штучний інтелект - досить ставити правильні питання і виставляти пріорітери... Що буде з розвитком далі - знайти бажання хоча б щось знати, знайти і прийняти самостійні рішення?.. Видається так, що технології вадбирають у людини бажання бути носієм знань і волі пізнавати світ на своїх помилках. Тут у пріорітет починають виходити на перший план емоції та почуття, чого немає в розвою логіки, як технологічної функції.
Як висновок: наразі штучний інтелект не стане генієм, поки в нього не з'являться почуття. Логічна сублімація коректно прийнятних нам текстів і образів - це навіть не крик на повні груди, як у новонародженої дитини та не складний шлях подальшого пізнання світу через емоції.
30.05.25
Цікаво наскільки один вчинок людини насаджує світло чи тінь на всі його якости?
31.05.25
© Олег Левченко, травень 2025 р.
