Чому ми маємо відчуття нецілковитої реалізованості?

Ми не встигаємо за змінами нашого часу! 300 років тому достатньо було навчитися писати і мав би "професію" писаря на все життя. 200 - вивчитися на духівника, юриста або лікаря і "не мати клопоту" в пошуку додаткового заробітку до глибокої старості. 100 - стати фахівцем із широким досвідом в одній галузі й міг би зреалізувати себе в дотичних сферах. А нині вчимось і вчимось, і не встигаємо доучуватися: прогрес іде "семимильними кроками", що не даємо цілковитої ради пристосуватися до всечасно нових реалій. Хтось каже, що новітні блага спрощують життя, так-то воно так, та мало хто скаже про кількісно-якісні ресурси, які треба затратити на "вжовування" і "пережовування" всього того. Навчився одному, а на часі затребувано інше, от уже й отримав достатній практичний досвід, а тут уже й програми змінилися й підходи до реалізації інші. Таке враження, що ми живемо поза часом. Нам уже не оцінити усі винаходи і продукти, що вироблені для вжитку. Більшою мірою, вони нам і не потрібні: "Все не з'їси!" Не встиг?.. - Повертаймось до себе?!! Із розвитком цивілізації привчили жити за викликами часу та геть забули: як це жити в гармонії з собою? Збираймо розгублені пазли з картини власного образу!