Досвід будується на помилках

Буває так, що деякі помилки якось соромно чи ніяково згадувати, але доводиться. Чому? Такі помилки стають моральними точками неповернення в майбутньому. Звісно, якщо ти знаєш: як зберігти власне лице, іншими словами: коли в тебе є що втрачати...

Колись працював у одному навчальному закладі, де викладались робітничі спеціальності. Учнівська публіка - переважно дівоча. Викладацький колектив - вчителі повної середньої освіти та майстри виробничого навчання. Одного дня щось проходило на зразок підготовки чи тесту показу мод. Кожна з виступаючих учениць мала свій номер, нашитий на одязі. Їхня вчителька попросила своїх колег дати коротку оцінку (на окремому листку) кожного з виступаючих. Оцінку мав дати і я...

У тому закладі, де працював, серед учнівства була певна категорія, як мовиться: "важких дітей". Одна з виступаючих на сцені дівчат поводилась розв'язано і дещо брутально, навіть показово нехтуючи попередніми настановами вчителя-педагога. Щоб краще бути зрозумілим, однією з рис її виступу - жуйка в роті... 

Тепер про контрасти. Момент подальшого мого сорому, який я залишив при собі, пов'язаний із безпечністю у написанні висловлюваних думок про те, що об'єктивно бачив. Я навіть і не подумав, що вчитель, який попросив дати оцінку виступаючим, без власного ознайомлення з написаним, одразу роздасть судження колег "конкурсанткам". Тим більш: я в цьому тексті не ладен буду написати ту єдину оцінку, з огляду на той саме досвід... адже то було доволі коротке і гостре судження виступу тієї дитини, яка за півгодини по завершенню показу, прийшла до мене з твердженням: "Признайтесь, це ж ви написали... Признайтесь, це ж ваше!..." Образу цієї дівчини я зрозумів, бо ж з написаного мені б не хотілося виносити далі вчительського колективу... і, ставлячи себе на її місце, не хотілося б і у власний адрес отримати щось подібне. З іншого боку, я б не дозволив собі на її місці діяти так безвідповідально на сцені при вчителях. Хоча, якщо подумати, таку ж безвідповідальність вчинив і я... Іноді в цьому житті нам не варто знати все, про що думають і говорять про нас інші. Але тут трапилось неочікувано і повчально.

У наступні пару днів той вчитель, що викладав сценічну майстерність, обмовилась, що загалом у викладацькому колективі даного закладу мало педагогів. І це була правда. Не було педагогічної освіти зокрема, на той час - у мене і, як не дивно - у неї (хоча педагогом була від природи).

Потім подумалось і згадується нині один цікавий досвід спостережений за однією знайомою, яка ніколи не ставила буквальних оцінок (принаймні я їх ніколи не бачив), вона малювала смайлики...