Принцип розуміння світу завдяки "прив'язкам"

Щоб ми змогли зрозуміти певні речі, нам кажуть, а також ми мислимо "прив'язками" - до місця подій, часу, обставин... Наприклад, де знаходиться будинок? У відповідь нам можуть назвати конкретну адресу, але, як правило, назвуть те, що знаходиться поблизу. Якщо ж виявиться для когось місцерозташування не ясним, то шукатимуть інші "прив'язки". Такі "прив'язки" можуть стосуватися подій, людей, характерних ознак. Наприклад: біля того дому де ми бачили рік тому весілля з нареченою в рожевому платті... Так само із людьми - вони є тими, хто і що їх оточувало і оточує повсякчас - до чого вони прив'язані, від чого залежні... в підсумку, що їх формує і ким вони є. Так само, виражаючи себе, люди спілкуються мовою асоціацій. Як висновок: ми свідомо чи ні, але щоразу дізнаємося про щось за рахунок подібних "прив'язок" - "скануємо" для себе місце, предмети, людей, щоб зрозуміти, які відстань, якість, тривалість мати по відношенню до того чи іншого. Внутрішній вимірник людини встановлює рівень небезпеки на шкалі довіри. Таким чином ми знаходимо для себе друзів, виявляємо ворогів, маємо певні оціночні судження щодо людей, яких ми бачимо та чуємо дистанційно, переважно через засоби медіа, або ж вторинно - з уст різних людей. На рівень власної оцінки, як завжди впливатимуть судження авторитетів. 

Так ми розуміємо світ, при тому, що він в очах іншого - інший. Усе поглинуте взаємозв'язками захоплень і принижень, дружби і ненависті, прийняття (свого) і нерозуміння (чужого). 

Найгірше, коли людина настільки "недалека", що не може для себе скласти оціночне судження. Так само, якщо оціночні судження витворюють амбівалентне ставлення. Як захисний механізм: у більшості людей спрацьовує відчуття і розуміння золотої середини. Цей баланс не доводить людство до конфліктів як в середині суспільних груп, так і в міжнаціональних, міжсоціальних, міжрелігійних тощо стосунках. Якщо таке відбувається, відайте, хтось розхитує човен людських стосунків, руйнуючи принцип вищеописаних зв'язків-"прив'язок".