Щоразу, коли бачу, дивуюсь одному з модних трендів трансформації людського тіла, яке віддавна відносять до одного з різновидів шрамувань - татуюванню. Скільки не прагну збагнути в тому всієї краси, так її до кінця і не розумію. Спілкуючись із деякими їх носіями, фіксую, що деяка частина схиляється до такої думки, яку про себе наводять курці. Рівень більшого усвідомлення приходить із роками: "Краще не починати курити, адже потім важко кинути!" - "Краще б не робив татуювання, це все по молодечій дурості". Подібні слова пригадую від свого діда, який мав на руці наколку зі своїм ім'ям "Гриша", де хвістик букви "а" підкреслював саме слово. В молодості, переїхавши з молодою дружиною з Полісся на Донбас у 50-ті роки, набив її саме там. Разом із цим цікаво спостерігати, як люди роблять собі тату вже на старече тіло... Одного разу бачив як на вицвівших татуюваннях були нанесені свіжі малюнки - дивне видовище. Таке ж видовище побачив ув однієї жіночки: на плечі квітка у білому кольорі з невеликою чорною цяткою, так, наче нею змальовували чорне... Нещодавно прочитав статтю, як смертельнохворі німці, використовують своє тіло, як "ляльку вуду", замовляючи на нього татуювання з обличчями путіна. Мета: аби його разом із собою забрати в могилу! Як для мене - дивна філософія. Якби я і хотів щось собі набити, навіть не уявляю, що могло б бути достойним, але точно не персонаж, який є для мене огидним. Але в цій дивакуватості лежать певні відповіді: чому людина набиває на себе якийсь текст, образ, геометрію на все життя? Якось, один колега побачив у одного колишнього військового на руці ялинки. У нього до образу було лише одне питання: а живі тваринки там є? (Там була самотня птаха). У самого нього був спрут на все плече. У одного на руках рясніли образи мультяшних героїв. У жіночки середніх років у великих окулярах - образ дивного героя з великими блакитними очима. У іншого колеги - банальний напис групи крови. Коли уточнив у нього історію появи, виявилось, що інформація про групу та й резус помилкові: щось пішло не так із першим лабораторним дослідженням, який не підтвердився в майбутньому. Навіть і не зміниш: замість ІІ(+) мало бути І(-). Так і залишив собі на пам'ять. Головне, що цей його образ доповнювався його "одвічним" до всього важливого і неважливого "мені пох..". У цих двох словах я побачив другу категорію людей на відміну від тих, хто усвідомлює, що даремно було робити собі наколку. Тут мені пригадується один відеоролик де друг довірився другу у виборі зображення тату, яку зробили йому на пузі. Все відбувалось із закритими очима та з повною довірою один до одного. Яким було здивування отримувача "подарунку", коли на своєму тілі побачив непристойність. Третя категорія людей, це люди, які використовують власне тіло в якості реклами певного стилю життя, філософських поглядів, однозначної прихильності до певної субкультури чи середовища фанів. Однакові татуювання роблять люди, що розділяють спільні цінності. У будь-якому випадку ідея татуювань не нова, більшою мірою багато що залежить від якісного художнього образу, який обирає замовник, та професійности майстра татуажу. Більшою мірою до татуювань прихильні верстви населення нижче середнього класу, їх не чествують пошаною, приміром, королівські родини, знатні роди, священнослужителі, які є взірцем "чистоти" для світського життя.
Свого часу спілкувався з чоловіком, який служив у правоохоронних органах, дотичних до пенітенціарної служби. В його обов'язки входило прийом до в'язниці осіб позбавлених волі до відбуття покарання. У роботу входило складання детального портрету новоприбулого. Робота у нього була більшою мірою паперова. Одним із визначних формальних пунктів підготовки документів, був опис новоприбулого до в'язниці, зокрема його особливі прикмети, серед яких татуювання. Окремим бланком описував усі зображення, що знаходились на всьому тілі - голяка. Разом із тим ті образи "розповідали" йому багато чого цікавого про саму людину. Наводив оригінальні приклади, які для мене позабувались, видно із-за неглибокої заангажованости даною тематикою... А вся його розповідь починалась зі спогадів про досягнення та падіння в кар'єрі, стосунки в родині, виховування сина, який ще юнаком проявив інтерес до крутих мотоциклів, а заразом і стиль шкіряного одягу, зустрічі з байкерами, спільні мотоподорожі. Якогось дня, ще на зорі свого захоплення, син поділився з батьком своїм побажанням зробити на тілі татуювання. Батько, маючи свій специфічний досвід, переконав сина у протилежному. З переказаного (можливо, не дослівно): "Спробував пояснити синові просту річ: будь-який малюнок на тілі - це певне таврування, за яким легко вираховувати будь-яку істоту з-поміж інших".
Світ сильно міняється й ідентифікація особистості тепер відіграє у ньому помітну роль. Цим користуються як у благородних цілях, так із метою маніпуляцій. Збір інформації про людину у багатьох країнах має правове підґрунтя. Тоталітарних та ерзац тоталітарних країнах ідентифікація особистості по обличчю та інших рисах дозволяє спецслужбам користуватися потрібною інформацією у притягнені до будь-якої відповідальности. Зокрема, подібна система контролю за громадянами та дотримання ними правопорядку законодавства діє в Китаї. Для цього формується рейтинг особи за певними успіхами та правопорушеннями. Сучасні технології наближаються до того, що розпізнати особу можна буде навіть серед натовпу по малюнку на джинсах. Китай, маючи претензії до Тайваня, всіма силами хоче контролювати суспільство, що на противагу тоталітарному виросло на демократичних засадах. Малюнок на тілі для багатьох видається милою забавкою. Не виключено, що в найближчому майбутньому будь-яка лишня інформація про людину матиме свої непередбачувані наслідки для самої людини. Із ростом населення на планеті розпізнавання людини з-поміж інших недостатньо буде лише за обличчям. Для цього потребуватимуться додаткові засоби ідентифікації, яким у нагоді може стати "з руки" майстра - татуювання.
А тепер про мистецтво. Повертаючись до того з чого починав, варто наголосити, що я не бачу у такій формі самовираження як татуювання певної краси. Це - шрамування на все життя (мало хто його позбувається), яке втрачає з роками виразність та первинну чіткість образу разом із м'язовими змінами частин тіла. Спостерігаючи за багатьма людьми хто їх наносить, мені важко віднайти на їхніх відкритих частинах тіла той малюнок, який би мені сподобався однозначно. Було пару випадків, які б охарактеризував позитивною оцінкою лише за їх мінімалізм. Насправді наколки не являють собою творчий політ авторського образу виключно "для себе", практично не є авторською розробкою художника татуажу. Усі, як правило, беруть популярні образи, які знайшли свою прихильність в масах, і роблять їх частиною себе. Нещодавно в новинах промайнула тема, що винайшли найпростіший спосіб нанесення малюнку, вже без праці татуажиста... Хто зна' яке тіло та образи на ньому будуть / не будуть популярними через десять-двадцять років!
Олег Левченко .. Вересень 2022 р.
