Усвідомлення того, що час іде, дозволяє дивитися на проблеми, як на такі, що залишились у минулому часі; на теперішні - що йдуть у минуле; майбутніх - не існує, за будь-якою фізичною або емоційною відсутністю в теперішньому, але завжди можна теоретично обґрунтувати для себе можливі наслідки зі закономірностей та отриманого досвіду, не більше.
Філософське вчення про прозорість: предмети є такими, якими ми їх бачимо, такими, як ми їх розуміємо, відчуваємо, вони не є ані "чорними" ані "білими", вони більшою мірою є результатом нашого від них очікування. Усе залежить від глибини сприйняття, наповнення в іншому (взаємопроникність) і перетікання, без втрати значення та/або набуттям нових смислів.
- Cały czas najebany w prace...
- Wtedy i życie takie zajebiste!
Людина поліфонічна у своїх почуттях осягнення світу.
Коли людині, яка творить добру справу, дякують, долаються дві людські слабкості: 1) робить, бо не мусить! 2) оприявнює, адже не шукає зиску!
(З діалогу)
- "Бог любить трійцю!"
- А люди ще люблять Різдво, Великдень...
- І не тільки...
Продовжую слухати джазові твори і нарапт трапляю на такі, які нагадують музичні оформлення радянського мультсеріалу "Ну, постривай!". Отже, творці цього продукту були носіями інших цінностей, коли доносили дітям усупереч віршованій доктрині: "Севодня ти іграєш джаз, а завтра родіну продаш!". Дивлюсь на власних дітей, що вбирають в себе сучасні твори, оцінюю таким чином себе з погляду давно набутого досвіду і вже помічаю тенденції, які можна спрогнозувати на майбутнє.
"Ні пуху, ні пера!" - Як же без них? - "Якби знати де впадеш, підклав би пір'їнку!"
Як ідея для роздумів: На законодавчому рівні заборонити популізм, пропаганду, перепублікацію матеріалів... До переліку не дотичить: Любов до України!".
Омріяні слова запаханої людини: "Я достатньо заробляю, аби не працювати!".
У своєму світі спіткаю людей, про яких кажуть: нахабство - друге щастя, а також людей, про яких кажуть інакше: скромність - найкоротший шлях до невідомости. І що ж з цього є правильним? Видно, щось відмінно третє. Адже скромність - це не про знання, а нахабство - це не про мудрість.
Відома теза, що сон - це свого роду мінісмерть. Аналізуючи свої сни, ми краще починаємо розуміти себе, адже те, що сниться з-поміж усього, що бачимо в житті, і є найголовніше, чим живемо.
Коли багато всього хорошого, зникає якісне відчуття одного.
Є люди, які вважають себе в чомусь особливими, наприклад, танцорами, письменниками, художниками абощо. Спочатку, коли очікування співмірні з досвідом, дивишся на таку людину і нарапт розчаровуєшся: "Так вона ж не вміє танцювати / писати / малювати?". Хоча придивившись уважніше: усією своєю душею виказує, що вона є на сто відсотків такою, якою себе вважає. Тоді, чому така людина не може бути такою? От людина, старшого віку, дивиться на себе в дзеркало і розуміє, що тіло вже не те, як раніше, а в душі переконана, що є молодою, по-своєму красивою, привабливою та незрівнянною. І чому б це не так?
Ніхто не каже, що пізнаючи світ, ми робимо його прекрасним! Насправді, наші знання про нього покликані, з новою силою освоєння новітніх технологій, тримати його в нашому рабстві.
Можна розв'язувати свої матеріальні проблеми - для більшости людей - це важко; можна свої - душевні - важче в рази; можна чиїсь - матеріальні - прозирають ваготи геометричної прогресії... Лишень уявіть: який-то має бути ступінь розв'язання чужих душевних проблем?
Наповненість нашого життя складається з його насичености образами. Від дитячих років пізнання світу відбувається за їх посередництва. Спочатку осягаємо образи (вкладаємо внутрішній зміст, осягнений почуттями та органами чуття), а за ними прив'язуємо до них слова (вивчаємо мову). Нова якість вивчення образів відбувається в шкільні роки. У дорослому житті, якщо робота перетворює життя в одноманітність, і немає часу на осягнення нового (зміна виду діяльности, мистецтво, подорожі тощо), їх, на диво, замінюють (рекомпенсують) сни.
Якщо не хочеш, аби по твоїй смерті плакали: доживи до глибокої старости! Тоді мало в кого виникатиме сум, що не встиг відчути життя наповну.
Як можна виправдовувати, або засуджувати вчинки людини, коли не знаєш майбутнього і тих наслідків, до яких вони призведуть.
Коли біль - (просто) боляче! В рази боляче - його усвідомлення. Аби розібратися в собі, людях, соціальній несправедливості, політиці, містечкових і глобальних змінах тощо, чи не випадково привчають розуміти, який цей біль множинний?
Бог - це не просто "Слово", це щось більше - "Образ"! "Образ" в усьому, що спроможні побачити та осягнути своїм сприйняттям.
Чому дурна людина, яка робить дурості та визнає їх, до яких, як і вони до себе, можуть сказати "горбатого могила справить" - це сприймається, хоч і зі співчуттям, але нормально: "буває!"; а розумна людина, слідкуючи за своїми вчинками, словами, намірами, скаже, що "не є дурною" - це сприймається вже дивно?
Час настільки швидко міняється, що деякі речі, за якими міг ідентифікувати себе ностальгійно, як частку себе, нині видаються не просто застарілими, а неприйнятними й абсурдними. На цьому тлі виникає непідробне відчуття штучности всього нав'язаного нам зовнішнім світом (вигаданого людством), навіть право на сакральне: від самого народження. Десь, хтось, на якомусь етапі не доказав істинної правди, яка, у підсумку, виявиться далеко не нашою і не для нас.
Чому я не на хочу бути максимально медійним? Тому що треба бути постійно в тренді на кожні виклики суспільства. А на серйозні речі я завжди потребую час для осмислення, чого не терпить загальнолюдське "все і зараз".
Ми мислимо так, як навчились пізнавати світ органами чуття. Наприклад: поглядом ми переходимо від об'єкта до об'єкта, отже, не інакше, як мислимо - послідовно; фіксуємось (ідентифікуємо себе) в контакті з тими чи іншими предметами зором, дотиками, слухом, субординацією, отже, тренуємо запам'ятовування. Отже, розвиваючи почуття, ми розвиваємо мислення! Якби ми пізнавали б світ органами чуття інакше, ми б і мислили відповідно. Разом із тим наш внутрішній світ не переростає світ навколо нас, хоча мозок може уявити себе навіть Богом, адже ми є продуктом (з тіла і крови) живої природи, а наші "досягнення" - наслідком технологій та соціальних комунікацій.
Найбільшим джерелом інформації є людина сама в собі. Інші люди прагнуть використати інших за посередництвом інформації для вирішення своїх цілей. Запитайте себе: скільки спожитої інформації впливає безпосередньо на вирішення життєвих потреб? Чи не легше, питаючи виключно в себе, досягати власних, а не чужих, цілей?
Будь-який націоналізм чи то внутрішній або зовнішній є загрозою державної незалежности Росії. Схоже, що це її історичний комплекс, адже сама вона не є у домінантному розумінні "нацією", а сукупністю поглинутих нею народів.
"Робота дурна, але стабільна!" - сказав один знайомий. Я ж подумав: головне, що б така стабільність не стала суцільною дурістю!
Наш час нагадує облізле покриття з нещодавно, як для людської пам'яти, придбаної речі. Це свого роду упаковка, яка продає товар краще, аніж є він насправді.
"Генія видно здалеку!". Але ми живемо в такий час, коли за сотнями подій, тисячами рук, мільйонами голосів, "геній" це такий собі маргінал, чию творчість, вчинок, досягнення нікóли не почують, не побачать, не оцінять, адже нíколи: уся увага зосереджена на тлумах мас.
В українців є така ментальна риса як нелюбов до влади. На відміну від давнини, наприклад, часів козаччини, новообраного гетьмана закидали брудом, а то й гівном, аби знав, що походить із народу, а новочасні владні мужі та жони, набравши переконливих бонусів на початку політичної кар'єри, б'ючи наперед у груди, що вони, як не як, кров'ю й тілом з народу, встигають до кінця своєї каденції перетворитися у те, з чого варто було б починати - "гівно" і розтратити усю довіру, яку мали на старті. А почав так оцінювати, подивившись на речі зі сторони підтримки елітою України владних ініціатив. Збагнувши одвічне, так само належне українцям: цей хоррор без гумору та іронії дивитися неможливо, тим більш в ньому жити.
Розвиваючи почуття, ми краще розумітимемо світ. Аби це збагнути, спробуємо взяти за приклад людину, яка народилася без зору, якій важко уявити усю глибину форм та кольорів, зрозуміти перспективу абощо; або ж людину, яка народилась без слуху, а якщо без смакових і дотикових рецепторів?.. А тепер запитаймо себе: які перспективи можуть для них відкритися з позиції здорової людини?.. А якщо розвивати вже наявні почуття? Не варто нехтувати такими можливостями!
Від часу сказаного "не вбий" скільки ж пролилося крови! Так, наче Бог, це такий собі філософ-сатирик, який, знаючи людську природу, каже речі, відірвані від реальности.
Цікаво, коли свого часу Великобританія та інші країни-колонізатори відкривали нові землі та покоряли нові народи, раптом виявили б, що в одному з них середньостатистичний вік життя складав би понад 100-300 років (мало не так, як написано в Біблії), що б зробили довідавшись про таке?
Уявімо, що ми потрапили у світ, у якому вказівником стають лише почуття?.. А уявімо зворотнє: логіка?.. Дивлячись на той вік, коли ми приходимо в цей світ і вік, коли морально готуємось іти з нього, стає зрозумілим, що логіка має перевагу лише у зрілому віці. Тоді виникає інше питання: чи не скупимось до розвою почуттів протягом життя?
Можливо, те, що пишу зараз, є моїми "ліками" на майбутнє, аби міг повернутися до себе "старого", нерозгубленого в силах життєлюба.
Зберігай гарний настрій, аби ніхто не зміг спаразитувати на легкому вмінні людської природи перейматись печальним!
А хто зна', можливо, колись слово "янгол" уживали в значенні "добра людина". От і казали: "прийшов янгол", "дав янгол"... З часом: "зійшов янгол"... От і подивись тепер на "Святі писання" іншими очима! А на історію, як на таку річ, що стається так: чим віддаленіша подія в часі, тим більше набуває рис містичности та обростає міфами.
Давнє спостереження.
Коли відбувається якась негативна подія або вчинок за участю якоїсь людини, спочатку ми мовчки, мало не миттєво, пробуємо розібратися в скоєному, формулюючи питання виправдально, так, якби раптом самі опинились у такій неприємній ситуації: "Чому так?..". Отже, це каже про те, що в природі кожної людини первинно закладене прагнення порозуміння. Не знайшовши відповідей, залишається у підсумку остаточне: "Як вона могла?".
Кого краще призначати на високі посади? Людей із завищеними амбіціями. Такими людьми легше маніпулювати, у необхідний момент нагадуючи їм їхні уявні "вершини". Резон для резонансу в тому, аби амбіції одного збігались із амбіціями більшости.
Краще перечитувати себе з позиції недовіри та скептицизму, аби внутрішньо сперечаючись з тезами, відкидати непереконливі твердження, а в підсумку прийти до того, що висловлена думка є виразною та для внутрішнього цензора - остаточною.
Все йде до того, що головна задача умовного "стакана", аби він "тримав воду". Отже, практичність з однієї сторони і так би мовити умовність в мистецькій. Але такий "стакан" коштуватиме дорого і його купуватимуть обдумано і на довгий час, тому від нього очікуватимуть і другої складової: мистецької прийнятности за смаковими уподобаннями споживача.
Живемо у такий час, коли щоразу стає важче оцінити якість творення. З рівнем довіри до оціночного судження зростатиме увага не просто до чийогось авторитету, а до високої репутації того чи іншого експерта у певній галузі.
Існує ланкова складова між предметами, яку можна подолати інформаційно, але важко матеріально - це відстані. Відстані і міри створюють гармонію простору. Якщо сказати тут, що щось важливе скоїлось мало не в іншому куточку нашої галактики - це буквально нічого не змінить, але у свідомості порушить певну просторову гармонію усталености речей. Чи не тому наша безперебірна обізнаність, за посередництвом інформації, наче замкнута ("поведена") на порушенні такої гармонії?! Аби уникнути цього, між нами та джерелами неперевіреної інформації (адже "правдою є те, що бачимо на власні очі"), достатньо прокласти недотикні відстані у форматі не буквального, а образотворчого сприйняття.
"Краще там, де нас немає!" - ще один приклад нерозуміння, або ж іншого сприйняття сказаного дитиною. Довгий час думав, що ця фраза тлумачиться, як: "Краще б нас там ніколи не було! Адже, як тільки ми там з'явимось, так одразу стане погано". У більш зрілому віці зрозумів ці слова цілком інакше: "Це тільки на відстані видається, що там життя - рай, а насправді: такі ж проблеми і випробування, як і тут!". Цікаво, а якою інтерпретацією послуговуються інші люди, коли чують подібний вислів?
"Коли мрієш, ні в чому собі не відмовляй!" - улюблений жарт мого батька з його давнім знайомим. Чомусь, коли вони сміялись, раніше не розумів глибини цього гумору. Можливо тому, що для дитини мрії і їх втілення знаходяться на коротшій відстані, аніж у дорослих.
