Приходить Мефістофель в образі Ісуса. І починає розмовляти на духовні теми. Реципієнт розуміє, що тут підстава, але цікавою стає боротьба мотивів: вірити своїм очам чи його словам? (Собі в себе! Як "ні", - вкотре працюватиме: "розділяй і владарюй").
Незалежно від того, що снам приписують багато містики, вони оперують доволі конкретними образами.
Таке враження, що ми прийшли в цей світ, аби відчути, що є біль і радість - навіть там, де протиставлення не мають жодного значення.
Напочатку люди думали, що їм служитимуть роботи... З часом виявиться навпаки.
Все, що ми обираємо для себе в цьому житті - це наше уявлення про нього: яким воно є, як ми виглядатимемо в його обрамленні.
Можна передати куті меду, але кашу маслом не зіпсуєш.
Уявімо, що хтось прожив кавалок життя і сказав собі: так, я сказав усі слова; почув, побачив, зробив усе, що хотів; навіть збагнув, що сягати "зірок" - щоразу не тих - марно... Чим ця людина займеться решту життя?
Період дитинства - це не час подій, а час відчуттів, із пов'язаними з ними образами. Саме тому нам важко пригадати щось від народження до перших років школи, але маємо чітко окреслені емоційні враження від подій, що супроводжували нас. Ми виходимо в дорослий світ із розумінням, що є, наприклад, добро, а що зло, ще й з дивовижним мовним багажем, аби вміти розрізняти не лише їх у цім світі.
А можливо, весь сенс цього життя, це спроба знайти відповідь: заради чого ми тут, у ньому?
Те, що нас вражає в людях, добре проілюструвати у кінематографічному образі роботів із сучасними про них стереотипами. Наприклад, коли робот рятує життя людини, раптом проявляє у критичний момент почуття.
Чомусь у словах більше досконалости, аніж в наслідках.
Наша діяльність, якою б не займались, притягує силу того, що ми робимо. Наприклад, якщо займаємось творчістю, тим самим активуємо її енергію не лише в мить творення, але й у майбутньому, адже продукт творення не зникає безслідно.
Наша реальність це лише відображення вигаданого світу, який придумав Той, кого ми називаємо Творець. Ми існуємо, поки існує ідея існування нас. Поки про нас не забули, як щось важливе в Чиємусь житті.
Об'єктивна статистична реальність є відображенням відкритої активности, у будь-який момент на неї може вплинути прихована (інша) реальність. Наприклад, всі слухають музику, але не всі беруть участь у голосуванні за топ-найкращих виконавців.
Поезія - це красиво недосказане
про "сто разів сказане".
Дивно, але злочинність провокує порядок! Якби не було злочинців, люди полишали б свої речі де бачать і їх не впорядковували. Злодії змушують ховати речі, знати де і як вони оберігаються. Отже, якби не було злочинів не було б порядку.
2018 рік - 33,9%... 2021 рік - 42,4% працездатного населення України за межею бідности. (Офіційна статистика). На такі цифри згадуються слова одного українця-заробітчанина в Польщі: "Чому я, який має руки, ноги, здоровий фізично, не можу заробити у своєму містечку більше прожиткового мінімуму і змушений просити субсидію? Дайте роботу, я за все платитиму сам!"
Має прийти нова генерація письменства, яка сповідуватиме філософію екологічности. Для прикладу візьмемо тезу, що все нове - добре забуте старе і те, що письменник насправді нічого якісно нового не пише. Візьмемо другу: письменник може себе реалізувати лише шляхом популяризації власної творчости. А що робити із тими, які пишуть якісно, небагато і не публічно? Отже, екологічність письма полягатиме якраз у тому, аби його сприймати саме таким. І чому це має бути так? Справжній письменник (свічоч словом) розуміє, що індустрія творчости, поставлена на служіння не лише людям, але й корпораціям, має ефект: ти є доти затребуваний, поки з тебе є зиск. А нинішній світ вчить роздувати надуваєме і отримувати з того нерівнозначну вигоду.
У селі працюють перукар, кравець, швець, будівельник абощо. Кожен із них може робити свою справу в межах достатньости, а може вийти за прийняті межі, проявивши оригінальність, відмінність від усталеного. Отож, якесь осібне містечко може отримати виняткові риси впізнаваности: в зачісках, одязі, побуті, архітектурі...
Форма і вміст. На прикладі води, яка має три стани. За рахунок них може займати будь-яку форму: квадратну, округлу, неконтрольовану, наче водоспад або ж неохопну, як океан. Так само в людській природі: форма - це те, що можна описати, а вміст - це потенціал, який може бути "законсервованим", наприклад, у часі, але з можливістю раптом "вивільнитися" назовні.
Сучасний світ побудований на прагненні здобути успіх. Враховуючи, що все поляризується, ті люди, які не досягають його, стають для інших "лузерами", а щоб ними не бути, беруть умовний динаміт, підкладають його під усталеність світу і доводять, що і вони "такі ж самі" - перші.
Коли всі хороші слова розібрано в корисних цілях, важко почати говорити так, аби в них просто вірили.
На прикладах цієї війни задався питанням: чому росіяни не шанують життя та дітей як символи майбутнього розвитку? 1). Почнемо з дітей. Уявімо, що в тому світові, з якого приходять душі, відсутній час, а простір сприймається творчо (змінним). (Відсилаю до стану сновидінь). Система влади Московії побудована на утиску прав, свобод, позбавлення життя, творчого розвитку, не лише в якости маргінала, а ще - колективної іншости. Ці речі несумісні зі світом дитини, позбавлений норм і обмежень. Тому дитячий світ бісить владу орків. Як наслідок: така влада бажає смерти дітей та цивільного населення. (Як приклад: жертви серед мирного українського населення, від ракетних обстрілів України рф). "Смерти" - у значенні усмирення, примирення (приручення), простішими словами: заганяння в рамки системи, адже світ дітей поза нею. Аби це зрозуміти, достатньо було б у якости терапії, замість гімну рф, вмикати для росіян голоси дитячих емоцій. Тоді вже точно можна було б виявити недругів життя або спробувати реабілітувати спроможних на радість. Тим і вилікувати виживших. 2) Закінчимо темою смерти. У контексті теми "життя" виник спогад: у лісах Полісся є забутий світом хутір, в якому існувала німецька колонія ще від часів Катерини ІІ. Таких колоній на Поліссі було багато. Після сталінських "чищень" німецького населення у 30-тих рр ХХ ст, зникла колонія, згодом зникли хати, на їх місці з'явились невеликі поля, тепер, вже з 20-ть років там ростуть пишні сосни. Єдиним свідченням існування в тих лісах німців, є покинутий німецький цвинтар. Питання: чому німці як і росіяни не піклуються за могилками так, як наприклад, поляки, українці, прибалти? Смерть для них це не день трагедії, а буденність. Не варто думати, що росіянам так болітимуть смерті солдат, тим більш мирних людей. 3) Узагальнюючи, хотів би підвести риску підсумком щодо системи. Пам'ятаєте, де знаходилась кощієва смерть? Аби її досягти треба виконати певну послідовність дій, аби врешті-решт розламати голку. Отже, вся сутність полягає у вибудуваній системі: якщо розвалити російську модель влади, настане "кощієва смерть", а з нею і зникне "царство темряви".
16.07.22
Коли пишу, час від часу виникає відчуття, що я ще не все сказав, не завершив найголовнішу, найуточнювальнішу думку. А іншим разом подивишся: скільки вже про це сказано, хоча іншими словами!
Переглядаючи театралізовані сцени, фільми та серіали, люди впізнають себе: шляхом співпереживань згадують забуті емоції, вчинки, мрії абощо, що певною мірою непогано впливає на самоаналіз. Але є й друга сторона медалі: шляхом неусвідомленого самонавіювання, людина може переконатися в таких речах, до яких вона не мала жодного стосунку, чого в її житті ніколи не існувало, "стати" тим, ким вона не є, а як буде, суперечитиме внутрішньому світу. Будьте собою!
"Мішень у вигляді дартса, а навколо нього годинникові цифри у стилі циркового кегля". Дещо нагадує клоунаду з натяком на "смертельні" трюки з часом.
Наша діяльність подібна до вірусу. Саме тому людині, заради порятунку її самої та світу, необхідно життєві зусилля спрямовувати на творчу діяльність. Завдяки цьому: менше споживацтва, паразитування, масової істерії, більше екологічности, душевного спокою, творчих здобутків.
Уявімо, що світ, за аналогом комп'ютера, складається з ячеєк пам'яти, в яких знаходяться файли - це слова, образи, дії. Життя тече, люди помирають, на їх місце приходить нове. Цікаво й те, що старі файли (стерті з пам'яти) залишають по собі сліди, в тих місцях, де були. Как само із людьми - в цілости не повернеш, але слова, образи, мінливу присутність - так! Схоже, що під час сну ми потрапляємо в подібний світ кластерів, в яких залишились сліди забутої про нас самих інформації. Саме тому у сновидіннях ми можемо побачити ліс там, де він колись був, незнайому людину, образ якої чомусь до болю близький, почути фразу, наче вирвану з контексту, робити не характерні для нас вчинки тощо. Майнула дума, що наша екологічно згубна сучасність у людській діяльности починає бути схожа на файли, які живуть самостійним життям, проти комп'ютера.
31.01.21 .. Олег Левченко
Світ, витворений в процесі людської діяльности, є не більше, ані менше, оприявненням фізичної та моральної сили та слабкости людини. Такою, якою вона є насправді! Наприклад, наявність або відсутність чогось у нашому житті коригує біль, любов, страх тощо. Наприклад, всі ці аспекти відображені в нашому побуті, одязі, архітектурі, їжі, яку ми вживаємо, людьми, яких обираємо для спілкування. Якби ми були іншими, світ, придуманий нами, виглядав узалежненим під інші больові потреби.
30.01.21 .. Олег Левченко
Біле і чорне, ін і янь, минуле і майбутнє... Постійно виникатимуть протистояння. Ось дівчина виростає на романтичних творах 19 століття, а ось вона вже доросла, яку життєві обставини навчили, що вона не слабка стать, а на підставі гендерної рівности, з такими ж правами, як чоловік. І як це "утрясти" в самій собі? Раз хочеться бути слабкою, а іншим разом - сильною? А чи мають чоловіки право на слабкість? Така "рівність" подібна до викривленого дзеркала, перед яким стоять "нарівно" дві статі: варто їм переступити уявні контури й порушиться "гармонія"!
