Олег Левченко. Шлях до себе (вірш)

ШЛЯХ ДО СЕБЕ

Це життя лише для того,
Аби навчитися вмирати,
Не убачаючи лихого,
Що світ минучим є багатий -

Не в почуттях, не в розумінні
Себе самого, а в системах,
Що розіграти хочуть нині
Й щораз спектакль на людських тремах.

Так певним часом осяває,
Як добре грати різні ролі,
Які, насправді, не пускають
Збагнути серця свого волю.

Тож варто намертво змінити
Своє відношення до віри:
В своїй душі іскру узріти,
Що плине, наче голос ліри.
28 квітня 2020 р.

Олег Левченко. Такі жнива, такі жнива... (вірш)

Процвітає сокира золотом, квітами, бантиками, діамантами
і разом оголює свій славетний зуб,
який повтинав не один людський цурпалок,
аби витворити в суспільстві
найкращих пінокіо.
Гуляє вона, як королева,
у пишних нарядах, зі слугами, прислужниками, переслужниками,
можливо, песиком,
що так делікатно звисає на мотузочку з її руки,
а, може, то не песик, а кажанчик,
що так мило підстрибує крильцями, наче бик на червоне рядно.
Ми ж маємо розуміти такі дрюбнюткі слабкості,
що в таких пані виняткові забаганки.
Її погляд загострюється до блиску,
в дзеркалі якого можна розгледіти навіть власне обличчя.
Її погляд сором'язливо-вульгарний:
до нього ставляться з трепетом,
сварять пальчиком на зацікавлених дітей,
ховають подалі від гріха...
А як приходить пора: наближається радість святкового столу,
вона гуляє, як навіжена, обличчя наливається кров'ю,
рука тремтить від хрускоту вишкіреного зуба, тріщить шия...
Свято наближається, свято наближається...
Радіють небеса.
12-13 квітня 2020 р.