День Волі! Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не"?..

Що означає практично відзначити ДЕНЬ, що звемо з заперечною часткою "не", в супереч певним рекомендаціям: речі треба називати просто - ВОЛІ?! Тим більш, коли це коротке і прекрасне слово прочитується в нашому гербі. Але важко щось змінити, що з кожним роком стає тяглістю звички і підсолоджувати те все вивішуванням символів нашого стягу на "стіну" в ФБ, на власне фото, груди, живіт... То все добре, але не настільки практично, ніж в цей день всім, хто має, приміром, в фейсбуку напис свого імені та прізвища російською, замінити, як ту аватару, яка має потішити самолюбність, і назбирати "лайки", на український штиб. Тоді мої знайомі друзі не будуть з "ы", "...ой", "...ая", а матимуть красиві імена, як в українському паспорті на першій сторінці, або ж латинкою. Зробіть цей день знаковим! Зі святом!!!

Як у казці!

- Як життя?
- Як у казці!
- Зі щасливим кінцем?
- Ні! Чим далі, тим страшніше!!!

Міниться все: і дружба, і світ, і взаємність...

І на якомусь етапі життя, ти зрозумієш, що був подразником для інших: подзвонити, зустрітись, поговорити, нагадати про себе, не забути привітати, щось попрохати зі взаємністю, щось зробити "просто так", адже те, що любиш робити - не віднімеш... Минає час, і з огляду на його біг, бачиш, як про тебе можуть і не згадати, не привітати, оцінити те, що ти робиш, не з позиції лояльності, хоча б "по старій дружбі", а з позиції критики, якогось невіглиства, що задаєшся питанням: невже ці люди коли-небудь тебе знали?
Світ міняється, люди змінюються і ти, на жаль, або на щастя, не той, що раніше!

Що вмієте робити?..

- Що вмієте робити?
- Можу копати... Можу не копати... Можу копати лежачи...
- ?
- ... але швидко засинаю!

Думки - не нові! Але...

Усі думки в переважній своїй масі - не нові. Але сам факт їхньої появи з вуст різних людей, свідчить про те, що вони є на часі.

Еліта, елітне, елітарне - не тільки як матеріальний, а й людський ресурс

Є елітні речі, такі як: Дольче Ґаббана, Версаче, швейцарські годинники, мечі самурая... Кожній речі є своє місце в статусі: оригінальний та рідкісний. А поціновувати такі речі можуть не всі. Бо ж не всім потрібні Дольче Ґаббана або швейцарські годинники. Іноді ці речі можуть бути переоціненні і мати надуту цінність, це коли попит перевищує пропозицію.
Існує в суспільстві еліта. Вона так само має цінність. Кожна одиниця - свою. З однієї сторони - історичну, з другої - сучасну. Американізація суспільства створила і створює ринок цінностей з перегином на "тепер і зараз", що переважно виражається в фінансовій складовій успішності: товару, послуги, людини, ідеї... Так от, ідею нині важко оцінити, поки її не випробуєш на споживачеві, як мірилі набутих цінностей. Але - але? Якщо ринок насичений?.. Якщо ринок ніколи не потребував чогось?.. Якщо нестача фахових знань не дає далекоглядної прозірливості. Якщо ідея так і залишиться неоціненою цим поколінням, а майбутні шукатимуть інших шляхів, коли, іронія долі, готове рішення може бути в минулому?.. В ідею, аби її досягти, треба вкласти певні зусилля, зокрема час і здобуті знання. Такі речі не в силах оцінити "бідна" людина, яка оцінює речі лише з "висоти" власного досвіду, адже для кожного існує своя висота цінностей, які вона може прийняти для себе.
Є елітні речі, є елітні люди, які їх створюють, а є елітні знання, які дозволяють продукувати нові ідеї. І неможливо оцінити нове, що не апробовано споживажем, неможливо оцінити старе, що не апробоване часом, який витрачають на вивчення ті, хто шукає нового - еліта, як людський ресурс. За розвитком економіки тієї чи іншої держави видно: де цей ресурс затребуваний або ним нехтують.

Олег Левченко. "Дерево в руках Бога..." (вірш)

Дерево в руках Бога
Як глина в руках Адама
Намалювали Бога на глечику
Назвав Адам дерево
Розіп'яли глечик деревом
Розлетілись скалки по світу
Точить дерево шашіль спокус
Шепочучи гострим пером
У вухо наївної Єви
17.04.18