Усе в цьому житті - це лише питання звички. Ми свідомо вміємо обхитрювати поріг власного болю. Досить себе переконати: терпітиму доти, доки є в ім'я чого. Ідея виживання тісно переплетена з вірою в ідеали (коханням, патріотизмом абощо). Нині, спілкуючись із молоддю, не раз чув думку, на питання майбутньої пенсії абощо: "а чи взагалі доживу до старости!" Тут для розуміння доброю поміччю дається статистика, що стверджує: рівень релігійности серед молодого покоління є на найнижчому рівні, отже, і віра в певні ідеали, за які варто жити, є слабкою та невиразною, аж до втрати цілей у житті. Чи комфорт є тим джерелом натхнення, заради якого варто було б боротися? Це ж лише питання звички? - обхитрити біль та переконати себе, що це є сенс твого життя? А можливо, перший поріг болю починається вже з його наявности? Капітал зростає на фінансовій впевненості в завтрашньому дні та системі, яка працює наче годинник. Тоді-то і з'являється комфорт, ситість, аж до відчуття браку свіжих емоцій. А в момент, коли з'являється біль, виникає перша сходинка: здолаю чи ні? Вона найлегша, а з кожною наступною стає складніше та важче, коли людина свідомо мусть обмежити себе до стану "овоча": тепер я собі не належу. Тоді цей "продукт городньої життєдіяльности" може бути з'їденим ким завгодно.
Де, власне, зупиняється поріг нашого болю? Чи все ж таки право на свободу руйнує ці межі, коли людина готова раптом сказати собі: досить, я повертаюсь до себе - поріг болю знижуватиму не за вимогами ззовні, а за відчуттями - цього вже "наївся" досхочу!
30 липня 2026 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар