Безгучний сплеск води
глушить лабіринт думок.
Н А С Т А Є
довга пауза безмовности,
безчутности, легкости...
Як риба ковтаєш повітря,
усі намагаються тебе зрозуміти,
щось тобі підказують, питають...
Питають і підказують... Але...
Судомність твоїх вуст
їм так нічого й не промовляє.
Коли безгучний сплеск води
розривається криком,
простір починає задихатися...
Цей світ уже не твій -
усі безцеремонно тебе покинули,
і твоя самість набуває ваги
більшої, аніж чиясь
безпомічна присутність.
30.08.2012
Немає коментарів:
Дописати коментар